Ідейно-художній аналіз новели М. М. Коцюбинського "Intermezzo"

 

Новела "Intermezzo" - один із кращих творів М. Коцюбинсь­кого - написана в добу найбільшого розгулу реакції. Кожен день приносив письменникові сумні вісті. Все не разом з тяжкою пра­цею на службі, постійними матеріальними нестатками підривало здоров'я Коцюбинського. 18 червня 1908 року Коцюбинський по­їхав у село Кононівку, щоб відпочити. В своїх листах він розповідає, як гарно на нього впливає природа, самотність. Цей період життя письменника, враження, винесені з Кононівки, лягли в основу на­писання твору.

Цьому творові передувала філософьско-психологічна новела "Цвіт яблуні" та цикл поезій у прозі "З глибини", присвячений гемі покликання митця, його обов'язку перед народом.

Отже, новела "Intermezzo" - закономірне явище у творчості великого Художника слова. Вона є наслідком його роздумів над питаннями про призначення літератури, про моральне обличчя мит ця. Це яскрава і глибока відповідь тим, хто прагнув звести літера­туру до ролі панської забавки, позбавити її великої суспільно-ви­ховної сили.

"Intermezzo" - слово італійське, в буквальному перекладі оз­начає "перерва". Так називали в XVII столітті невеликий музичний твір, що виконувався у перерві між актами трагедії, а пізніше - опе­ри. Цим терміном з часом стати називати і самостійні фортепіанні« п'єси. Коцюбинський вжив термін "Intermezzo" в переносному зна­ченні.

Це - не просто перерва, перепочинок ліричного героя твору на лоні природи. Під час нього перепочинку він слухав симфонію поля, хор жайворонків - музику природи, яка оздоровила його, дала на­тхнення для нової праці й боротьби.

Багатий внутрішній світ ліричного героя розкривається у його роздумах і почуттях. "Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря, крізь вікна і двері, як води притоків у річку. Я не можу розминутись з людиною. Я не можу бути самотнім", - щиро при­знавався він.

Ліричний герой мас автобіографічні риси, але він не тотожний Коцюбинському. Він втілює ідейно-етичні якості всіх кращих митців своєї епохи.

Ліричний герой переймається долею скривдженого народу, який кидає до свого серця, "як до власного сховку, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свій розпач".

Вразлива душа героя переповнена стражданнями. Митець палко любить рідну землю, тонко відчуває її красу. Лірич­ний герой глибоко любить природу, але людину - над усе.

Герой Коцюбинського упивається красою природи. "Повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безу­пинного, як текуча вода, пересипання зерна. І повні очі сяйва сон­ця, бо кожна стеблина бере від нього й назад вертає відбитий від себе блиск". У світі природи ліричний герой особливо любить сон­це, яке сіє у його душу золотий засів - любов до житія, людини, свободи.

Сонце - традиційний образ волі, нового життя. Саме такий зміст мають роздуми ліричного героя про морок і сонне. Морок - символ гніту й насильства. Сонце - бажаний гість героя. Він збирає його "з квіток, з сміху дитини, з очей коханої", творить його подо­бу в своєму серці і нарікає ідеалом, який йому світить.

Новела "Intermezzo" з її ліричним героєм дали нове славне ім'я Коцюбинському - Сонцепоклонник.


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2024

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.