лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка за історичну трилогію для дітей «Джури». Книжку «Джури козака Швайки» написано на українському історичному матеріалі, який з художнього погляду відтворено гарно і яскраво.
Історія написання роману-трилогії «Джури козака Швайки».
Володимир Рутківський полишає психологічні та казкові повісті і береться за значно ризикованіші речі – творення власної версії маловідомих подій минувшини. Ним керує бажання пробудити гордість українців за власну історію, котра нічим не гірша за французьку чи британську. Приходячи з редакції, він вечорами сідає за письмовий стіл.
Першим його історичним відкриттям стає повість «Сторожова застава», де письменник вперше в українській літературі наголосив, що знамениті богатирі Ілля Муромець, Добриня Микитич та Олешко Попович всупереч усталеній думці належать не так Росії, як Києву та Переславу, а значить – сучасним українцям. Повість була надрукована 1991 року в журналі «Однокласник» і тільки через десять років вийшла власним коштом автора в Одесі. За неї у 2002 році Володимир Рутківський отримав найвищу нагороду дитячих письменників Україні — премію Лесі Українки. (Показово, що це сталося аж із третьої спроби).
Та все-одно він залишався непомітним у жвавому літературному русі незалежної України. Вихід на пенсію розв’язав нарешті письменнику руки. І він засів за задумані твори, відганяючи думку, про те, будуть вони надруковані чи ні. Писав у стіл, знаючи, що пише насамперед із обов’язку.
Наступне художньо-історичне відкриття одесита – битва на Синіх Водах. В. Рутківський розкопав в історичних документах маловідомий факт, що першу поразку монголо-татари отримали не на Куликовому полі, а в самому серці України – на 18 років раніше канонізованого святкування. Битва об’єднаного литовсько-українського війська була по суті звільненням тогочасної України від ненависного іга. Володимир Рутківський пише великий роман «Сині Води». Пропонує різним видавництвам. Видати рукопис зголосився «Зелений пес», але друкує у 2004 році у скороченому вигляді трьома книжками — «Двобій з тінню», «Вогонь до вогню», «Стріли під сонцем». Роман залишився непоміченим.
Та Рутківський не складає рук, бо вже пише наступну свою епопею – цього разу про початки козацтва. А й справді — як воно виникало, оце унікальне лицарство? Хто були ті перші відчайдухи, що поселялися на Дніпрі на межі з Диким полем? Історики дають вельми скупі відомості. Що ж, якщо мовчить наука, то своє слово скажуть письменники. В. Рутківський пише роман «Джури козака Швайки». Але й цьому, нині вже хрестоматійному твору довелося пройти чимало випробувань.
Роками він лежав незапитаний у письмовому столі. До кого тільки не звертався автор! Нарешті у 2006 р. Володимира Рутківського познайомили з найвідомішим дитячим видавництвом України «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Іван Малкович про одеського літератора, якому вже йшов 70-й рік, нічого не чув, рукопис узяв радше з увічливості. Козацька сага ще довгенько припадала порохом у видавництві, поки однієї ночі Малкович не задзвонив схвильовано в Одесу зі словами: «Геніально! Будемо друкувати».
Це стало поворотним пунктом у долі письменника. Ілюстрації до книжки малював один із найталановитіших українських ілюстраторів – Максим Паленко, котрий живе у Дніпропетровську і сам виглядає як козарлюга з історичних романів.
«Джури козака Швайки», які вийшли 2007 року, стали подією і першою книжкою Воломира Рутківського, яку нарешті прочитала Україна. (Перша журнальна публікація «Джур» відбулася ще 1995 року в «Однокласнику». За 12 років оприлюднений текст так нікого і не зацікавив!).
А поміж тим, динамічний, захопливий сюжет, самобутні образи, вкраплення фольклору, правдоподібність історичних колізій, багата мова, легкий стиль – усе це робили твір справжнім відкриттям. «Ого, які в нас є автори!» – чулося звідусіль. Про Рутківського заговорили.
Іван Малкович відразу домудрував, що «Джури» – це всерйоз і надовго. Він пропонує письменнику продовжити розповідь про козака-характерника Швайку та його юних помічників — Грицика і Санька. Після роздумів Володимир Рутківський погоджується.
Але його завжди вабить невідоме в історії. Йому потрібен несподіваний поворот.
І він його знайшов – співжиття татар і українців. Рутківський пише «Джур-характерників», де чи не вперше в українській літературі кримські татари постають не трафаретно-усталеним образом стихійного лиха, що постійно нависає над ненькою-Україною. Ні, татари у Рутківського виявилися різними, а Кримське ханство не таким уже одностайним у зненависті до свого найближчого сусіди.
Ілюстрації Максима Паленка до книжки набули містичності і філософії. І стали вже самі по собі унікальним мистецьким явищем. «Джури-характерники»
