НОВОУВЕДЕНІ ДО ШКІЛЬНОЇ ПРОГРАМИ ТВОРИ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ. - Page 2

Володимир Рутківський –

Літературна доля Володимира Рутківського — незвична. Він не належить ні до тих, кого вона пестила у часи розквіту життєвих сил, ні до тих, про кого заговорили вже по смерті. Як там у Ліни Костенко: «Бо слава – це найкраща жінка, що на могилу квіти принесе». Ні, слава прийшла раніше. Доля таки всміхнулася 73-річному письменникові з Одеси. Про нього заговорили, його книжки враз стали відомими, критики внесли його до літературного канону дитячої літератури і навіть серед трьох претендентів на цьогорічну Шевченківську премію значиться його ім’я.

Але навіть не цей факт є знаковим у долі Володимира Рутківського: чимало письменників таки встигли отримати лавровий вінок на лисіючу голову перед закінченням життєвого шляху. Вражає інше: що в такому поважному віці письменник і далі творить вартісні книжки. Причому найкращі з творчого доробку – «Потерчата», «Джури-характерники», «Джури і підводний човен». Такого пізнього вибуху в літературній долі українське письменство не дуже й пригадує. І Рутківський явив цей приклад, спростувавши поширені стереотипи про старечі маразми, склероз і що «Тичина пише вірші, та все гірші, та все гірші». Що ж, літературним лінивцям тепер є з кого брати приклад, відкладаючи свої геніальні ідеї «на потім».

Однак Володимир Рутківський радше зборов свою літературну долю, ніж вона сама впала йому до ніг. Життя цього письменника є прикладом постійного долання несприятливих обставин. Народився він 18 квітня трагічного 1937 року у сім’ї вчителів. Уже цей перший запис біографії не спонукає до лірики. У характері письменника переплелися польський гонор батька та козацька міць матері. Мати була такою сильною, що коли треба було перенести колоду, вона бралася за товщий кінець, а випускник школи Володимир із братом Вітьком удвох — за тонший. Оця козацька звитяга рідної Черкащини не раз промовлятиме з творів майбутнього письменника.

Дві обставини наклали свій глибокий відбиток на дитинство Володимира Рутківського: війна, а точніше — окупаційні лихі й голодні часи, перенесені на селі, та українська історія. Обидві дали поштовх для створення головних творів життя. У першому випадку – щемливої біографічної повісті «Потерчата», у другому – історичної трилогії про джур-характерників. Але це буде пізніше, значно пізніше, неймовірно пізніше: коли письменнику виповниться сімдесят.

Його дитинство припало на воєнне лихоліття. Середню освіту здобував у Богодухівській, а згодом – Великобурімській середній школі Чорнобаївського району. Уже тоді Рутківський виявив здібності до історичного пошуку, котрі досі спонукають його не просто писати цікаві історичні твори для дітей, а й відкривати до нього ще не описані, інколи навіть не досліджені періоди вітчизняної історії. Становленню його інтересу до українських старожитностей сприяло те, що члени шкільного гуртка, старостою якого свого часу був Володимир, відшукали в рідному селі залишки найдавнішого тоді поселення в Україні. Вищу освіту Рутківський здобував спочатку в Одеському інституті харчової холо­дильної промисловості, потім в Одеському політехнічному інституті. Проте зрозумів, що справжнє його покликання – література, тож згодом закінчив Вищі літературні курси в Москві. Друкується з 1959 року, творчий стаж письменника – понад півстоліття.

У 1966 році в Одесі виходить його перша збірка поезії «Краплини сонця». Дебют виявився поміченим. У 1968 році на 5-й Всесоюзній нараді молодих літераторів у Москві він представляв молоду українську поезію разом із Борисом Олійником, Петром Осадчуком, Романом Лубківським і Віталієм Коротичем. Але далі доля знову показала язика. На Рутківського настрочили анонімку в обком партії; мовляв, він очолює на обласному радіо «українських буржуазних націоналістів» і навіть при свідках заявляв, що «русских стихов в эфир не дам!». Як на біду, він ще й поставив свій підпис у зверненні на захист скривдженого колеги-радіожурналіста. Справа набула розголосу: обласний прокурор опротестував рішення обкому про звільнення того з роботи.

Рутківський потрапив у «чорний список». Другу збірку «Плоти» вилучили з бібліотек, а третю, «Експромт», — із видавничого плану на 1970 рік. Довкола поета запанувала задушлива атмосфера. Виручив Борис Олійник, який із симпатією ставився до одесита. «Старий, тікай із Одеси, поки не сталося найгіршого», — порадив він і допоміг у 1973 році вступити на дворічні Вищі літературні курси у Москві.

Мешкає в Одесі, пише романи для дітей та юнацтва, серед яких – «Бухтик з тихого затону», «Гості на мітлі», «Канікули у Воронівці», «Сині Води», «Сторожова застава», «Двобій з тінню», «Потерчата», трилогія «Джури» (книга перша – «Джури козака Швайки», книга друга – «Джури характерники», книга третя – «Джури і підводний човен») та ін.

Роман «Джури-характерники» став переможцем книжкового рейтингу від «Літакценту», роман «Джури козака Швайки» названо «Книжкою року – 2009». Володимир Рутківський – лауреат премій імені Миколи Трублаїні, імені Лесі Українки, Міжнародного освітнього фонду імені Ярослава Мудрого. У 2012 році письменник став


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2024

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.