це зрозумів Швайчин джура Санько, перебравши од свого ватага навички характерництва. Тепер його слідами йде ватага хлоп’ят на чолі з Телесиком.
Автор вдало використовує фразеологізми, які не тільки допомагають розкрити характери героїв, а й підкреслюють яскравість,багатогранність української мови. Наприклад: нічого очі мозолити, спіймати на гарячому, на серці неспокійно, язики почали заплітатися, стати як кістка в горлянці, мов лизень злизав, у Сірка очей позичати, ковзнути поглядом, встигнеш з козаками на торг, хлопцям довелося непереливки, товкся як Марко в пеклі, ворон воронові не видзьобає ока, заснути вічним сном, дали чосу татарві, ні пари з вуст, як крізь землю провалився, дати драла, як біла ворона, показати де раки зимують, вцілити пальцем в небо.
Емоційне навантаження несуть художні засоби, використані в романі. Епітети: невдаваний подив; хижі очі; люте буркотіння; забрьоханий чолов’яга; найзіркіше око; у миготливу сріблясту імлу; темну рухливу цятку; під розлогим кущем; червонястим верболозом; пошерхлі вуста; відкритий степ. Метафори: усмішка все ще грала на його вустах, очі наливалися жорстокістю; сонце піднялося над очеретами; місяць ще тільки збирався сходити на небо; роса випала скупо; сонячне проміння затанцювало на росяному листі. Порівняння: коники сюрчали так, що аж у вухах виляскувало; хитрий, мов лис, обережний, мов куниця; на летіли на тих бусурманів, мов буря; розвелося їх у плавнях, наче комарів; сиділи тихо, мов куріпки; загуділи, мов дзвін; великого, мов кавун, кулака; був беззахисний, наче пташенятко на долоні. Прислів’я: краще вже перестаратися, ніж по тім сто літ раків пекти; у хороброго жижки можуть затруситися; коситеся на мене, як миша на крупу; ворон воронові навряд чи видзьобає око; добрий курінь кращий від поганої хати. Просторічні слова: щоб тебе холєра ясна взяла; ке бети в них не стало розібратися.
Притаманний творчій манері письменника гумор, як ніде раніше зближується в «Джурах…» з інтонаціями О. Вишні: В. Рутківський так само залюблений у своїх героїв і щиро співчуває їм у їхніх негараздах і трагікомічних перипетіях (історія Демка Манюні, жінки на козацькому острові, хворий ведмідь, випробування хлопців волхвом). Водночас, письменник вводить до тексту гостро сатиричні сцени, близькі соціальному народному анекдотові (покарання пана Кобилянського, «подяка» Тишкевичу від татар). Окремо слід наголосити «скульптурність» та майже зриму виразність фрази В. Рутківського, що нею відзначився ще М. Вінграновський у «Козакові Мамаризі». Кожен опис, особливо боїв та сутичок, пригод у степу, змальований з неймовірною пластичною виразністю, коли за фразою постає зрима картина, а інколи й звуковий її фон. Роман ніби промальовується перед читачем-глядачем, розгортаючись серіями-розділами в його уяві. Літературна майстерність автора дає йому змогу не проговорювати виховні ідеї, а вплітати їх безпосередньо у драматизм подій, в ємкі сигнальні фрази героїв, символіку образного ряду (видима дидактичність долі Манюні; повчання-оповідки діда Кібчика; символічні образи: галузка і вогонь — Україна і вчасно кинуте гасло єднання).
ВИСНОВКИ
Володимир Рутківський виявився надзвичайно різним і рівним автором. Його націленість на максимальний результат, важка праця над кожним рукописом (як правило, переписує твір багато разів), орієнтація на кращі зразки світової літератури, вроджений смак дали своєрідний феномен, коли авторові підвладні такі різні жанри, як психологічні, казкові та історичні твори для дітей. Усіх їх, утім, об’єднує світлий гумор, віра в добро, любов до людини, динамічний сюжет, запашна мова. Саме ті риси, котрі є визначальними для дитячого твору.
Червоною ниткою крізь більшість його творів проходить село його дитинства Велика Буримка на Черкащині, котре він у текстах називає Воронівкою. Чи йдеться про билинних богатирів Київської Русі, чи про перших козаків, чи наших сучасників-школярів — Володимир Рутківський наче пише своєрідний літопис своєї малої батьківщини, з якою пов’язаний духовною пуповиною. Звідси й вивірений колорит його мови, точне бачення географії, типажів, реалій.
Автор не просто актуалізував історичну тематику у літературі для дітей, а й показав, що українська історія має не тільки поразки, а й перемоги гідні наслідування; героїв, якими варто захоплюватися та з яких варто брати приклад; зразки національної єдності у боротьбі за рідну землю та незалежність, які мають надихати нащадків та примножувати їх духовний досвід, будити національну свідомість та виховувати патріотами. Погоджуюсь з Іваном Анрусяком, який зауважує у романах В. Рутківського «свідому національну самоідентифікацію і не «барабанний», а живий, природний патріотизм», що «неодмінно йде рука-об-руку з глибокою, щирою і природною приязню й повагою до іншої нації, зокрема й «ворожої»
Отже, твори В. Рутківського не тільки ілюструють маловідомі сторінки історії України, а ще й дозволяють як читачеві, так і досліднику об’єктивно осмислити й оцінити наміри маленьких героїв та процес формування їхніх життєвих позицій. Дії та вчинки Швайки, Грицика й Санька виступають яскравим прикладом винахідливості, відповідальності, вправності, стійкості у досягненні мети та здатності
