у реальному світі і в своєму часі можливості боронити свою державу і розбудовувати її заради майбутнього.
Темою твору є звитяжна боротьба українських козаків проти татарської орди. Тема козацтва на часі й нині, коли наша країна пишається сильними духом, чистими думкою звитяжцями-оборонцями, які люблять рідну землю і готові віддати своє життя за її волю.
Розкриття порушених у повісті проблем, спонукають їх до роздумів і самостійних висновків.
1. Зародження козацтва в Україні (козаки, їхнє життя та боротьба).
2. Взаємини дорослих і дітей (Грицик, Санько, Демко ↔ Швайка, дід Кібчик, дід Кудьма, козаки; пан Кобильський, Тишкевич).
3. Боротьба добра і зла (Грицик, Санько, Демко, Швайка, дід Кібчик, дід Кудьма, козаки ↔ пан Кобильський, Тишкевич, Іслам-Бек, татари).
4. Проблема дружби і побратимства (Грицик ↔ Санько; Грицик, Санько ↔ Пилип; Пилип ↔ Рашит; Пилип ↔ дід Кудьма).
5. Стосунки людей і тварин (Швайка ↔ Вітрик, Барвінок; Санько, Грицик ↔ Барвінок).
6. Проблема лицарства, сміливості, фізичної та духовної сили (Швайка, Грицик, Санько, козаки).
7. Традиції характерництва в козаків (дід Кудьма, Швайка, Санько).
За жанром «Джури козака Швайки» історико-пригодницький роман-трилогія. Мова твору, тип побудови характерів, колізія і сюжет доводять, що «Джури…» — поліфонічний, пізнавальний і максимально точний у відтворенні часу дії та типажів твір, написаний у кращих традиціях саме і лише художньо-історичної прози для дітей. Для цього жанрового різновиду характерно, що автор дбає про достовірність не так фактів, як загального фону, атмосфери часу в елементах побуту й психології персонажів, а сюжетним стрижнем твору виступає не видатна історична особа, а герой, створений уявою письменника (Пилип Швайка, Санько й Грицик), який опиняється в центрі важливих історичних подій. Такий художній підхід дає можливість створити несподівані сюжетні колізії та широко змалювати історичне тло, охопити різні сфери суспільного життя та різні соціальні верстви з точки зору дитини, її інтересів і можливостей.
Персонажі.
«Джури…» поєднують максимально достовірний опис реалій часу та художній вимисел, зосереджуючись, насамперед, не на ознайомленні читачів зі звичаями та подіями певної історичної епохи (це завдання літератури науково-популярної), а на творенні характерів, становлення яких у непростих умовах порубіжжя розкриває перед дітьми захоплюючий світ козацької романтики. Автор вдається до різноманітних способів зображення персонажів, чим створює механізми психологічної достовірності, переконливості, реальності літературних образів.
Головні герої твору — друзі-підлітки Санько та Грицик, які долею випадку вимушені шукати щастя поза рідним селом. Ставши на свій шлях, хлопці вже не мають вибору, бо кожний крок веде все далі й далі від узвичаєного мирного життя до сповненого тривог і дорослої відповідальності козакування. Серед своїх ровесників ці підлітки вирізняються самостійністю, жвавістю думки, наполегливістю та здатністю до вчинку, а не лише природнім обдаруванням. Їхні виняткові здібності не сприймаються як такі. Так, Грицик не більше гострозорий, ніж Швайка (тобто, має не унікальні якості, а такі, що може розвинути в собі кожен). А Санько — неабиякий ворожбит, людина насправді рідкісного, але не надлюдського дару (його можливості аж ніяк не асоціюються з неймовірними уміннями фентезійних чаклунів чи супергероїв масової культури).
У дружбі героїв немає домінуючого, головного, як-от у взаєминах Фродо та Сема, («Володар Перснів»), Поттера й Візлі («Гаррі Поттер») тощо. Хлопчики рівноправні в своєму товаришуванні: різні, але рідні. За різних ситуацій наперед виступає вміння того з них, котрий в даному разі вправніший: Санько «відводить очі» ворогам, Грицик не дає себе одурити чи ошукати. Єдині вони в одному — у відданості своїй землі, добрим людям і тому способу світобачення, що його Г. С. Сковорода назвав «сердечним».
Кожен із хлопців — індивідуальність, сформована певними умовами й оточенням. Так, Санько — справжнісінький мамій, котрого до принизливого опікає мати (12-літній хлопець досі пасе курчат), яка попри свою богатирську силу несамовито боїться за сина. Хлопець може навіювати певні «картинки» (лякає квочку шулікою, зупиняє рись), «відводити очі» (як-от татаринові в сцені пошуку), бачити майбутнє. Та поза тим він — звичайна дитина, котра любить битися на шаблях, шукати пригод, красуватися перед товариством тощо. Упродовж твору ми бачимо як Санько відкриває для себе тягар власного дару, і коли, зрештою, він обіцяє Швайці «вирости», то ця проста і природна, на перший погляд річ, звучить у його вустах справжньою обітницею. Бо за тим стоїть розуміння, що він — унікальний своєю Божою іскрою і тому не має права померти через власну необережність чи дурну витівку. Він зобов’язаний вирости, змужніти, стати
