Нова парадигма прочитання Бароко як «мистецтва Контрреформацiї» припадає на 20-тi рр. ХХ ст. завдяки працi нiмецького науковця Вернера Вайсбаха «Бароко як мистецтво Контрреформацiї» (1921) [4; 48]. Цей крижано-освiжливий погляд укотре пiдтвердив постiйний колообiг цивiлiзацiйної екзистенцiї: революцiя – контрреволюцiя – криза – новий якiсний виток спiралi – деструкцiя – i знову те саме й водночас iнше коло.
Лiтературу вивчають у рiзних вимiрах. Горизонтальна лiнiя дослiджує змiну лiтературних шкiл, напрямiв, епох. Вертикальна передбачає розмiщення письменникiв на сходинках за талантом i значенням у лiтературi. Задля класифiкацiї величин створено таку форму упорядкування як ряд. Поняття «лiтературний ряд» запровадили росiйськi формалiсти, а опiсля його почали вживати прихильники рецептивної естетики.
Умистецькiй долi Є.Гуцала, письменника, який успiшно самореалiзувався в багатьох лiтературних жанрах, особливу роль вiдiграла «мала проза». Вiн дебютував у лiтературi як автор камерного жанру, стрiмко досяг у ньому високого рiвня художньої майстерностi й упродовж життя постiйно звертався до малих прозових форм. Увагу критики й читачiв привернула вже перша книжка Є.Гуцала «Люди серед людей». Збiрка оповiдань мала позитивну оцiнку, бо несла в собi емоцiйний заряд, чисте свiтовiдчуття.
Василь Стус – поет, лiтературознавець, перекладач, iнтелектуал, правозахисник. Прожив коротке, але яскраве життя. Його доля дивовижно перегукується iз долею Тараса Шевченка: обом довелося жити в умовах жорстокої державної системи, обох iмперiя загнала на заслання iз забороною на творче самовиявлення, в обох життя обiрвалося на злетi – у 47 рокiв. Творчiсть В.Стуса не можна уявити поза Шевченковою стихiєю. Вiн – прямий духовний нащадок Кобзаря.
Іван Нечуй-Левицький – глибоко нацiональний письменник. Аналiз його творчостi показує, що українська сутнiсть виявляється не лише на iдеологiчному рiвнi тексту, а й виринає з глибин пiдсвiдомостi митця. Про це свiдчать й архетипи, наявнi у зображеному письменником українському психотипi. Саме тому спiлкування І.Нечуя-Левицького з читачем вiдбувається на пiдсвiдомому, духовному рiвнi, зрозумiлому для кожного представника українського етносу.
Микола Гоголь – український письменник чи нi? Це, безперечно, проблема другого ряду. Однак зараз ця проблема, збурена полiтичними чинниками, стала в загальному дискурсi чи не найпопулярнiшою поряд з такими, як ... стосунки Гоголя з жiнками i загадка смертi митця та його перепоховання у травнi 1931 р. Сам цей факт змушує поставитися до цього питання уважнiше. А введення творiв Гоголя до програми з рiдної лiтератури спонукає до наукового пояснення належностi творчої спадщини письменника до нацiональної культури i лiтератури.
1928 р. у Харковi з’явився найвiдомiший твiр В.Пiдмогильного - роман «Мiсто». Через рiк його було перевидано, 1930 р. вийшов росiйською мовою в перекладi Б.Єлисаветського. Вiдразу по виходi цей твiр чи не найбiльше привернув увагу тодiшньої критики i громадськостi. Про нього писали дослiдники рiзних iдейних переконань i поглядiв: М.Долен о, П.Колесник, П.Лакиза, М.Могилянський, М.Мотузка, А.Музичка, А.Нiковський, Л.Пiдгайний, Ф.Якубовський та iн. Було органiзовано кiлька публiчних диспутiв, на яких жваво обговорювалися достоїнства, а бiльше хиби «Мiста».
Основна вiдмiннiсть українського романтизму вiд його захiдних зразкiв полягає в тому, що вiн не протистояв та не боровся з попередньою естетичною добою Просвiтництва. Радянська схема «боротьби лiтературних напрямiв», утворена за аналогiєю до дарвiнiстського вчення про боротьбу видiв, зазнає цiлковитого краху у площинi української лiтератури початку ХІХ ст.
Логічним наслідком національно-визвольних змагань весни 1917 року в Україні після Лютневої революції в Росії було утворення Центральної Ради, яка своїми універсалами проголошувала необхідність власної держави – спершу як автономної, а потім і самостійної.
Друга частина поеми постає як різкий контраст до піднесеного сприйняття надії та втілення мрії про відродження нації. Це трагедія поневолюваного століттями народу, в середовищі якого на догоду імперським амбіціям та заради власної наживи і пристосуванства формувалась психологія зрадників національних інтересів.
