Символізм у творчості Павла Тичини і Тодося Осьмачки

Логічним наслідком національно-визвольних змагань весни 1917 року в Україні після Лютневої революції в Росії було утворення Центральної Ради, яка своїми універсалами проголошувала необхідність власної держави – спершу як автономної, а потім і самостійної.

Свідома українська творча інтелігенція щиро вітала цей процес і покладала надії на відродження духовності, розвиток національної мови і культури, що століттями гнобились і переслідувались. З-поміж митців, які захоплено сприйняли такі доленосні події і потім, коли світла мрія була понищена більшовиками, найглибше розкрили цей історичний етап, трагедію долі української державності, були Павло Тичина і Тодось Осьмачка.

Звернення обох поетів до цієї події відіграло вагому роль у становленні їх як митців громадсько-політичного дискурсу, стало основою провідних тенденцій формування стилістики, образності, поетики, яка при надто виразній протилежності поетичного бачення мала багато ідентичного.

У цій розвідці зроблена спроба типологічної ідентифікації стильових особливостей, зокрема символізму ранньої творчості Тичини і Осьмачки у процесі розкриття теми національно-визвольних змагань, висвітлення джерел становлення самобутнього двох найталановитіших українських поетів доби національного відродження, проблеми, яка досі літературознавством розглядалась.

Об ’єктом нашого аналізу будуть поетичні твори збірок Тичини

«Сонячні кларнети» (1918) і «Замість сонетів і октав» (1920) та ряд його поезій того періоду поза збірками, а також збірок поезій Осьмачки «Круча» (1922) і «Скитські вогні» (1925).

За характером світосприймання поети, здається, були діаметрально протилежними: П. Тичина сам окреслив власний концепт: «Я – сонцепоклонник, я - вогнепоклонник». Т. Осьмачка ж, за виразом М. Слабошпицького, - «поет із пекла», «поет ночі».

Та було спільне, що їх об’єднувало як митців і громадян-патріотів. Духовна близькість поетів закорінена насамперед у народну поезію, міфологію українства, біблійну символіку. Обидва поети в епоху становлення модернізму в українській літературі заявили про себе як талановиті представники символізму. На їхній творчості відчутний вплив французьких символістів С. Малларме, Ш. Бодлера, П. Верлена, бельгійського Е. Верхарна, українських Олександра Олеся, М. Вороного та ін.

Дослідники визначали талант П. Тичини як провідного поета-символіста, як новатора, котрий наповнив символістський концепт національною проблематикою, поряд із ним звертали увагу й на виразну постать Т. Осьмачки. Так, на думку М. Неврлого, «перше місце в сім’ї українських символістів належить молодому Тичині, бардові молодої поезії, від першої своєї збірки - поетові світового масштабу», «починаючи з «Сонячних кларнетів» П.Тичини, тон українського символізму стає радісним і оптимістичним». Т. Осьмачка також «починав як символіст, чудово засвоїв символістську поетику й зумів власним художнім словом зобразити гострі протиріччя своєї доби».

О. Білецький, ведучи мову про джерела символізму Т. Осьмачки, наголошував, що його приваблював символізм Верлена і Малларме, символізм П. Тичини доби «Сонячних кларнетів».

Отже, проблемно, духовно, концептуально митці були близькі: обидва захоплено вітали перспективу державності України і трагедійно сприйняли загибель надій; обидва мали спільну матрицю формування символістського стилю, метафоричності поезії, її імпресіоністичного і експресіоністичного звучання.

Поетичне ж осмислення проблеми в часі відображення відбувалось, так би мовити, послідовно: П. Тичина радість сподівань на утвердження незалежності України почав оспівувати одразу після Лютневої революції, його захоплення прозвучало «сонячними кларнетами», «золотим гомоном» надії. А потім він болем серця відгукнувся на кровопролиття братовбивчої війни. Т. Осьмачка ж,' який, за свідченням М. Слабошпицького, боровся за незалежну Україну в лавах «чорних запорожців», у літературу ввійшов після поразки визвольних змагань як поет трагічної теми, доби настання ночі бездержавності, і образ квітучої України у нього змальовано фрагментарно, окремими штрихами, як спогад про минуле. Тож силою таланту Т. Осьмачки трагедія постає у жахливих символах планетарного, космічного розмаху.

Поневолена, знедолена Україна завжди була в серці юного П. Тичини. Співчуттям до свого народу, прагненням чимось допомогти рідній Вітчизні у її бездержавному існуванні пройняті ранні поезії «Не знаю й сам, за що я так люблю...» (1909), «Ах, не смійтеся ви наді мною...» (1911). У них наскрізно домінує жаль, співчуття, біль за знедоленим рідним краєм. Переломним для поета 1917 рік: Лютнева революція докорінно змінила образність, тональність громадянської поезії митця. Масштабність сприйняття історичної події досягається зверненням до системи біблійних символів (Бог, розп’яття Христа, храм, душа та ін.) і символів, що народились ще в добу язичництва й органічно ввійшли в християнську фольклорну символіку (Сонце, місяць, вітер, птахи, тощо).

Звертаючись до доленосних націотворчих подій, поет насамперед зосереджує увагу на розкритті їх масштабності символічною системою образів, передачі почуттів радості, захоплення, що досягається імпресіоністичною тональністю, гармонією звукової, музичної і колористичної гам у динаміці, русі. Перший твір на цю тему «Дума про трьох вітрів», у якому в символічних образах вітрів автором втілено соціально-політичні сили, що визначали найзагальніші тенденції розвитку суспільних процесів. У П. Тичини «кожний символ - це «згорнута» метафора, найчастіше - міфологема <...>, що у першу ж мить комунікативного акту відсилає нас до широких празмістів. Образно кажучи, з так званих символів П. Тичини завжди випинаються ребра певних архетипів».

У народній міфології вітри поділяються на «добрі» (сприятливі, попутні) і «злі» (напр., вихор). Тихий, лагідний вітер народжується від подиху ангелів, а бурхливий - результат диявольських сил. Ідучи від міфології, поет, як акцентував Л. Новиченко, символічно змалював три основні політичні сили, точніше, три моральні й політичні начала, які бачились йому в тодішньому наскрізь розколотому суспільстві. Оцінка їх втілена насамперед в іменах-епітетах: перший вітер - Лукавий Сніговій-Морозище, який і говорить «по-чужому», - персоніфікує сили одвертого гноблення й реакції царського режиму (а може, й ширше: великодержавницького, шовіністичного духу, живого й досі?); другий - Безжурний Буревій - анархічну сваволю, розбій, погром; третій - Ласкавий Легіт- Легкокрил  - «по-рідному» промовляє, летить, співає,

 Жодного села, хатинки не минає,

У драну шибку ще й пучками поторохкає-пограє:

«А вставайте, - каже, - люде. Сонце вам усміхається,

Вашого плуга земля дожидається».

Отже, радість національного відродження, сподівання на світле майбутнє несе рідний Ласкавий Легіт-Легкокрил.

Новим етапом розвитку національно-визвольних подій в Україні стало проголошення автономії України Центральною Радою 11 червня 1917 року. З цієї нагоди на майдані біля Софіївського собору відбувся урочистий мітинг і богослужіння. На масштабність, значимість події національно свідомий поет відгукнувся поемою «Золотий гомін», радість, велич події поет розкриває системою символічних образів, музичністю вірша, які з уст В.Барки отримають визначення «кларнетизм Тичини».

Від самого початку поеми дійство на майдані підноситься до всесвітніх, космічних масштабів: процес вибудовується шляхом розширення сфер звучання урочистих мелодій дзвонів Лаври і Софії. Спершу це навколишнє середовище, нижня сфера над святковою столицею: «Над Києвом золотий гомін / І голуби і сонце». Далі просторова сфера звучання мелодії розширюється, сягає космічних далей:

Уночі,

Як Чумацький Шлях сріблисту куряву простеле,

Розчини вікно, послухай:

Слухай:

Десь в небі плинуть ріки,

Потужні ріки дзвону Лаври і Софії!..

Апофеозу вселенських масштабів звучання історична подія набуває в момент появи Бога, що проходить «над Сивоусим небесними ланами» і засіває «зерна кришталевої музики», які зливаються з потужними ріками дзвону Лаври і Софії на фоні чумацького шляху і золотим гомоном над Києвом, витворюючи величну симфонію гармонії, що символізує святість історичної події, благословенної самим Богом.

Схожі матеріали


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.