Видатні поети ніколи не полишають нас. З'єднавши своє життя з мріями та стражданнями людей, з їхнім пориванням до волі та щастя, вони крокують у безсмертя, і час підносить їх над нашими думками і турботами, обдаровуючи вічною молодістю. І стають вони нашими сучасниками й ровесниками прийдешніх поколінь.
Таким сучасником є для нас наш великий геній Тарас Шевченко, поетична зоря якого завжди світитиме людям. Він — наче той бурхливий потік, що вибився з-під снігових лавин і помчав по землі, провіщаючи її весняне оновлення.
Великий співець України, він був поетом національного пробудження, національного і соціального визволення свого народу. Логічним продовженням цієї теми є змалювання майбутнього вільного суспільства.
Багато сумних, трагічних сторінок у поета, бо таким сумним і трагічним було тогочасне життя. Але ніколи, навіть у найтяжчі хвилини, не покидала Шевченка віра в те, що
Сонце йде
І за собою день веде.
Спрямованість у майбутнє, ідея майбутнього — це, власне, найважливіше у творчості геніального сина української землі. Поетична уява Шевченка творить картини майбутнього і свого народу, і всього людства.
Прообразом цього майбутнього є картина звичайного людського щастя, так поетично оспівана в прекрасній поезії "Садок вишневий коло хати". Щастя —у вільній праці вільної людини. Це найзаповітніша мрія матері-кріпачки з вірша "Сон" ("На панщині пшеницю жала"). Мати в жнива пошкандибала до снопів погодувати свою малу дитину. На мить задрімавши, вона бачить уві сні, як вільний від кріпацтва її син Іван, дорослий вже і жонатий на вільній, весело жне пшеницю на своєму вільному, "веселому полі". Побачивши таке життя вві сні, аж "усміхнулася небога". У романтичному сні матері відображені глибокі потаємні мрії покріпаченого селянства про працю не на пана, а на себе. Цього прагнув і великий Кобзар. Його найвищим ідеалом було мирне трудове життя вільного від кайданів кріпацтва народу.
Однією з форм, в яких романтично втілювалися пророчі, геніальні провидіння майбутнього, стали для Шевченка його "подражанія" біблійним мотивам. Найповніше світла картина майбутнього розкрита у вірші "Ісаія. Глава 35". Майбутнє ввижається поетові як чудова квітуча нива, сповнена сонячного тепла. Віра в оновлення землі така сильна, що поет уже наперед вітає ниву, яка зазеленіє, зацвіте, розпуститься пишним квітом. Від картини оновленої весною природи його думка переходить у світ суспільного життя. "Коли святая на землю правда прилетить", настане нове життя і для людей. Це буде торжество правди одвічних рабів і невільників, їхнє людське відродження та зцілення від вад минулого:
Незрячі прозрять, а кривив,
Мов сарна з гаю, помайнують.
Німим отверзуться уста.
Забиті, затуркані, немов подурілі люди стануть розумними, свідомими, духовно багатими громадянами своєї країни.
Найбільше чудо, яке зробить вчорашніх рабів творцями, — це воля, вільна праця, яка приноситиме людям щастя, радість, достаток.
Поет мріяв про єднання людей у творчій вільній праці. Творча сила людства здатна творити дива на землі:
І дебрь-пустиня неполита,
Зцілющою водою вмита,
Прокинеться, і потечуть
Веселі ріки...
Все оживе на землі, і навіть в пустині з'являться "веселії села". Такою зроблять землю трударі. Епітет "веселі" підкреслює картину щасливого життя вільних людей, колишніх рабів.
Велике право трудового народу не лише створювати всі блага землі, а й володіти ними Шевченко проголошує в поезії "Тим неситим очам":
Роботящим умам,
Роботящим рукам.
Перелоги орать
Думать, сіять, не ждать.
І посіяне жать
Роботящим рукам.
Пристрасно мріяв великий геній про оновлену свою землю, вільну від чужоземних і своїх поневолювачів, про нові відносини між людьми, де будуть правити материнські, братні почуття, де людина буде господарем своєї долі:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
