Моральна краса і духовна велич людини в кіноповісті О. Довженка"Зачарована Десна"

 

Олександр Довженко — людина великого таланту — яскравого, само­бутнього. Режисер, прозаїк і драматург, публіцист і громадський діяч, він відкрив нову сторінку у світовому мистецтві, показав духовну велич простої людини-хлібороба, робітника, воїна-визволителя. Творчість Довженка — це уславлення і возвеличення трудівника, основа цієї творчості — любов до Ук­раїни, любов до людей, до природи. Довженко був справжнім митцем краси, послідовним борцем за Неї в житті і в мистецтві. На повну силу ця чутливість до прекрасного проявилась в автобіографічній повісті автора "Зачарована Дес­на".

"Зачарована Десна" — це гімн красі людини і природи в їх органічному взаємозв'язку. Змальовуючи рідний край, що зачаровував своїм безмежним простором незайманої краси, автор не міг не зобразити серед цього буяння природи і тих, хто в цій красі жив і працював: своїх батьків, близьких людей всіх своїх земляків. Це мудрі, добрі, талановиті трударі. Однак в житті їхньо му багато "плачу, темряви й жалю", бо гнітить їх експлуататорський лад, бо поневолені вони царизмом, забиті й неписьменні. Та гірка доля задеснянських хліборобів початку XX століття не вбила в їх душах високої моральності любові до праці, доброти, гумору.

З великою поетичною силою оспівує автор людей праці — величних і прекрасних у своїй моральній чистоті. Батько... Мати...Дід Семен... Прадід Тарас... Прабаба Марусина... Дядько Самійло... Кожен образ — це особлива грань українського національного характеру.

Найсильніше народне уявлення про прекрасне втілилося в образі бать­ка: "Багато бачив я гарних людей, ну, такого, як батько, не бачив... З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіячів..." Бать­ко для письменника — ідеал трудівника землі: "Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив..." Внутрішня краса Петра Семено­вича розкривається в праці, у допомозі людям. Порятунок ним людей на Загребеллі під час повені нагадує нам про одвічну безкорисливість, благород­ство простих хліборобів. Навіки таким зостався батько в пам'яті автора — вправ­ним у роботі, дужим і чистим, розумним і трохи сумним, з відчуттям прекрас­ного і непримиренністю до всього мізерного, нікчемного.

Такою ж зовнішньо і внутрішньо красивою була і мати — співуча, невга­мовна, роботяща. Все життя її сповнене тривог і переживань за дітей і чоловіка, але вона любила все гарне і невтомно прикрашала землю своїми руками: "Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість,"— любила каза­ти ця невсипуща трудівниця.

Органічний зв'язок людини з природою, піклування про те, щоб навколишній світ розвивався і буяв красою, знаходимо в образі діда Семена, який "... був наш добрий дух лугу і риби. Гриби і ягоди збирав він у лісі краще за нас усіх і розмовляв з кіньми, з телятами, з тваринами, з старою грушею і дубом — з усім живим, що росло і рухалось навколо". Єднання з природою робить людину добрішою, щедрішою, духовно багатшою, тому дід Семен "лю­бив.. . гарну бесіду й добре слово", любив людей. Докладно розповівши подорож­ньому дорогу на Борзну чи на Батурин, дід лагідно зітхав: "Добра людина поїхала, дай їй бог здоров'я..."

Душа цього великого природолюба і працелюба сповнена краси і світла, він "більш за все на світі любив сонце". Прожив дід Семен під сонцем коло ста літ і так і помер під сонцем.


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.