Оскільки здебільшого та першочергово письменник звертав увагу на зовнішність персонажів то головними засобами у їх зображені є епітети: «дивна дитина», «чудово розумна дитина», «дитина золота, і розумна , і гарна», «несміливий», «непроворний» «невеликі сірі оченята», «дитиняче чоло» («Малий Мирон»); «дикий», «валовий і неохайний хлопець», «славний хлопець», «розумний хлопець» («Борис Граб»); «невеликий сільський хлопчина» («Мій злочин»).
Також Франко використовує поодинокі метафори та порівняння. Така рідкість їх уживання пояснюється реалістичним зображенням героїв, де немає місця перебільшенням та вигадкам. Вдалим для зображення персонажів є прийом протиставлення: «Іншим світ крутився, коли лише з противного берега гляділи на цього, а йому байдуже», «Ані стати ані крейду взяти, ані писати, ані говорити порядно Борис не вмів, але зате в його відповідях учитель бачив розуми і проблиски власної думки» («Борис Граб»). Цей засіб використовується щоб показати, як протиставляється характер головного героя у порівнянні з іншими, а також для того, щоб зобразити протиріччя в самій натурі особистості.
Для зображення багатостороннього характеру особистості головного героя Франко використовує прийом градації: «Іде та й розмахує руками гуторить щось сам до себе, візьме прутик, швякає по повітрі» («Малий Мирон»).
Отже, щоб зобразити багатогранний характер дитини та її внутрішній світ, письменник здебільшого використовує епітети, протиставлення та прийом градації.
