вы, пивники, броварники, полно вам пиво варить, да валяться по запечьям, да кормить своим жирным телом мух! Ступайте славы рыцарской и чести добиваться! Вы, плугари, гречкосеи, овцепасы, баболюбы, полно вам за плугом ходить, да пачкать в земле желтые чоботы, да подбираться к жинкам и губить силу рыцарскую! Пора доставать казацкой славы...”». Это место представляет переложение в прозу (с необходимыми сокращениями) начальных стихов песни о Коновченке, по тексту, изданному Лукашевичем в его сборнике «Малороссийские и червоно-русские народные думы и песни». Привожу оттуда отдельные стихи, имеющие ближайшее отношение к отрывку:
«Ви грубники, ви лазники,
Ви броварники, ви винники,
Годi вам у винницях горiлок курити,
По броварнях пиво варити,
По лазнях лазень топити,
По грубам валятися, –
Товстим видом мух годовати...
Ходите за ними (нами?) на долину
Черкень погуляти!».
И.Мандельштам
***
Вiн обсипав розкiшними квiтами творчостi всю Україну, що представлялася йому дорогою, прекрасною покiйницею; овiяв її гробовець ароматами поезiї, не пiдозрiваючи вiчного життя, – в його устах були тiльки повним жалю i любовi похоронним спiвом...
М.Грушевський
***
І Гоголь так само, як Шевченко: зробили великий переворот, розпочали нову епоху, але не тим, що вони замiряли i над чим теоретизували, але тим, в чому ви- являлася велика життєва енергiя всього українського народу!
Се ж Гоголь не лиш любив, не лиш мрiяв про буйне полуднє, не лиш був «пламенным бардом» української минувшини, – вiн був українцем!
М.Євшан
***
Гоголь почав свою лiтературну дiяльнiсть з «Вечорiв» – цих веселих, фантастичних оповiдань, навiяних українською чарiвною природою, українським побутом, старовиною, пройнятих українським гумором, оповiдань, сповнених життя, краси, радостi й бадьоростi; перейшов далi через «Ревiзора»; дав «Мертвих душ», що в них навiки зафiксував образи живих Чичикових, Манiлових, Плюшкiних; створив «Тараса Бульбу» – цей патос української минувшини – i кiнчив тяжким та обмеженим моралiзмом «Переписки».
І.Лакиза
***
Гоголева проблема для iсторика українського письменства складається з двох питань: 1) український елемент в творах Гоголя, 2) вплив Гоголя на розвиток українського письменства.
Гоголь у «Вечорах» та «Миргородi» виявив органiчний зв’язок не тiльки з народною пiснею, казкою та вертепом, а й з новою українською лiтературою вiд Котляревського починаючи. Вiн, власне, своєрiдно вiдбив основнi напрямки тогочасної української лiтератури:
1) етнографiчно-побутовий напрямок Котляревського та його наступникiв, що, повставши як реакцiя проти т. зв. псевдокласицизму, звертається до вульгарних форм народної мови, використовував прислiв’я, анекдоти i т. iн., культивував навмисну грубiсть та удавану наївнiсть i т. д.;
2) сентиментально-романтичний напрямок, що виявився в захопленнi народною лiричною пiснею, переважно жiночою;
3) романтичний напрямок, що культивував тодi в українському письменствi переважно баладу фантастично-казкову (Боровиковський, Гулак-Артемовський та iн.) та баладу, що поетизувала минуле, Запорiжжя i т. iн. («Козак» Боровиковського та iн.).
П.Филипович
***
Те, що Гоголь писав по-росiйськи, це справа припадку, неприхильного для нас збiгу обставин його часу, але ж вiн думав i вiдчував по-українськи, смiявся й плакав по-українськи, а навiть його росiйська мова, так по своїй складнi, як i багацтвом суто українських слiв та зворотiв, це українська мова, живцем i насилу перекладена на росiйську.
М.Голубець
***
«Тарас Бульба» став виразним проповiдником українського патрiотизму 40–60-х pp., a з нього зго- дом повстало завзяття дiяча-громадянина 70–80-х рр. І.Свєнцицький
***
Проте iм’я в лiтературi Гоголь здобув собi через свої прозовi оповiдання з українського життя. Переплiтаючи фантастичнi образи з українського пiсенного й каз- кового матерiалу з реальними картинами народного побуту, вiн дав незвичайно гарнi й сильнi своєю барвистiстю цикли з українського тогочасного життя. От, напр., у «Сорочинському ярмарку» вiн сплiтає уявну дiйснiсть iз легенди про «червону свитку» з багатим у подробицi й об’єктивним українським тодiшнiм життям iз його всiми турботами, та головно його типовими представниками так серед старшого поколiння (повiльний Солопiй Черевик, сварлива й енергiйна дружина його Хiвря й iн.), як i серед молодої генерацiї (вродлива Параска Черевикiвна, закоханий парубок Грицько Голопупенко й iн.). Коли до цього додати неперевершений український народний гумор так у ситуацiях, як i в висловi, то справдi Гоголь показується вже в цiм оповiданнi як письменник iз вродженим талан- том i глибоким вiдчуттям українського життя.
Я.Рудницький
***
Вперше в усiй рiзнобарвностi й пишнотi перед читачами постала українська природа, народний побут i народна творчiсть. Манiрнiй i бундючнiй, за виразом Пушкiна, лiтературi дворянського товариства, що гребувала мужиком, Гоголь протиставив простодушнi на вигляд, а разом з тим i «лукавi» оповiдання пасiчника Рудого Панька, сiльського дячка Хоми Григоровича, якi самою формою своєї мови вiдрiзнялись вiд оповiдань того «горохового панича, що розповiдав такою вигадливою мовою, що його багато дотепникiв i з московського народу не могло зрозумiти...»
Сучаснi Гоголю українськi письменники насамперед запозичували у Гоголя зовнiшню форму, будуючи свої твори у формi таких самих розповiдей вiд першої особи, якими є бiльша частина «Вечорiв на хуторi бiля Диканьки». Рудому Паньковi Гоголя вiдповiдає у Г.Квiтки-Основ’яненка житель примiської слободи Харкова Грицько.
Немає сумнiву, що Гоголь дуже сприяв посиленню iнтересу українських дiячiв до народної творчостi, до героїчних легенд минулого України, до вивчення народного побуту. За прикладом Гоголя українськi письменники звернулись до розробки тематики народних казок, до широкого використання пiсенної народної творчостi i, зокрема, iсторичних пiсень та дум, що розповiдали про боротьбу українського народу з чужоземними загарбниками i поневолювачами.
Гоголь, таким чином, є супутником i вчителем прогресивних українських письменникiв XIX i XX ст. Наведенi факти, звичайно, далеко не вичерпують питання. Велика роль Гоголя в розвитковi українського театру i драматургiї XIX–XX ст. З Гоголем пов’язана i iсторiя української музики – особливо української музикальної драми, i iсторiя образотворчих мистецтв України.
О.Бiлецький
***
Своєю лiтературною творчiстю Гоголь виконував дiло величезної ваги: своїми українськими повiстями пробуджував вiн серед нас нацiональну свiдомiсть, а своїми сатиричними писаннями – суспiльно-полiтичну: демаскував усю гниль i моральний розклад царського ладу, виказував усю нiкчемнiсть сучасного йому громадянства, всiх тих наших «рабiв-пiднiжкiв, грязь Москви», що проти них пiзнiше так гостро виступав Шевченко.
І це не дивно – в родинi Гоголiв панувала українська мова, як i в родинi Капнiстiв, i сам вiн думав по-українському, а пишучи свої твори, перекладав їх на росiйську мову, як це доказав проф. Мандельштам у студiї про його мову й стиль.
В.Дорошенко
***
В «Старосвiтських дiдичах» Гоголя – не в фабулi й описах тiєї новели, а, скорше, в її «клiматi», в тiм свiтi, хоч iдилiчнiм, але й приземнiм, тiснiм i, либонь, задушливiм – розкривається нам нацiональна атмосфера України початку XIX ст.
Гоголь дав нам справжню героїчну епопею – «Тарас Бульба», плiд напруженої працi цiлого його життя, частинно взорований м. iнш. на Гомеровiй «Іллiадi». Як би ми не ставились до стисло нацiональної вартостi цього твору, вiн залишається монументальним i, правдоподiбно, вiчним. Вiн, мимо всього, воскрешає дух Козацької доби: за Вiру i Нацiю.
Є.Маланюк
***
Микола Гоголь займає осiбне мiсце в iсторiї росiйсько-українського культурно-лiтературного єднання. Вiн дуже добре знав i любив iсторiю України, мову її народу, багатющий український фольклор i лiтературу. Одним з його учителiв був Котляревський, впливу якого вiн зазнав при створеннi «Вечеров на хуторе близ Диканьки» i «Миргорода». У пiзнiших його творах, таких як «Ревизор» i «Мертвые души», теж вiдчувається немало українських елементiв, що неодноразово вiдзначалося сучасниками Гоголя, а в наш час рядом дослiдникiв його творчостi.
Справдi, М.Гоголя не можна вiдiрвати од української культури i лiтератури. Свiй творчий шлях вiн розпочинав одночасно як росiйський i український письменник. Це пiдтверджується i тематикою, i українсько-нацiональними характерами героїв (з їх насиченою українiзмами мовою) «Вечеров...» та «Мирго- рода», у яких, крiм усього, розвинутi традицiї не тiльки росiйської, а й сучасної Гоголю української лiтератури, сатири й гумору Котляревського та Гулака-Артемовського зокрема.
