Гоголя у розвитку української культури вдало окреслив мудрий Є.Сверстюк: «Гоголь був українцем, якому нагадували, що вiн оре чужу ниву... А вiн завжди знав, що оре ниву Господню». Життєва орбiта Гоголя, його праця на росiйському гуманiтарному полi вiдiграли далеко не об’єднавчу роль в iсторiї українства. Вiн, як стверджував один iз проникливих його критикiв Є.Маланюк, став «фундатором мiту “Руси-Росiї” i представником “полiтичного малоросiйства”». А це послаблювало нацiональну енергiю. З погляду росiйського обивателя, Гоголь – зразковий малорос, який не надто переживав з того, яка в нього душа... У цьому сенсi – «Гоголь як Путь» – неприйнятний, зрозумiло, українцевi, але саме «як Шлях» його найчастiше пропагують у Росiї нашим малоросам. Вiн спокусив та спокушає багатьох шукати слави i визнання на теренах Росiї. Цiною вiдмови вiд самих себе. І.Нечуй-Левицький якось сказав: «У кожному українцевi схований маленький Гоголь, який за сприятливих умов виходить назовнi». Звучить як дiагноз.
А дистанцiювання Гоголя вiд нацiональної спра- ви має, як менi здається, своє пояснення. По-перше, в Росiї визрiвання нацiональної свiдомостi вiдчутно вiдставало порiвняно iз Заходом. Слово «нацiя» в росiйському суспiльному дискурсi було чужим три- валий час. Імперiя будувалася на суворiй iєрархiї й доцентричностi, будь-яка спроба дiй в iншому на- прямi жорстоко переслiдувалася (Гоголь теж опо- нував будь-якому «дроблению»). З легкої руки Уварова, в Росiї побутувало поняття народностi, яке, ймовiрно, придумав кн. П.Вяземський. Воно мало вiдмiнну вiд «нацiї» конотацiю i стояло поряд iз православ’ям i самодержавством, якi надавали слову «народнiсть» iншої семантики.
Ідеологи iмперiї завжди вiдзначалися неабиякою винахiдливiстю.
По-друге, Гоголь пiсля невдалої спроби переїзду до Києва й вiд’їзду за кордон 1836 р. саме там, на Заходi, вiднайшов духовне опертя своїм християнським переконанням у середовищi Великої польської емiграцiї, одним iз лiдерiв якої був Адам Мiцкевич – напiвлегендарна постать не тiльки для Гоголя, а й для багатьох росiйських лiтераторiв, зокрема О.Пушкiна. Митець, який шукав шляхiв утiлення християнських основ життя, на власнi очi побачив спробу практичної реалiзацiї християнського iдеалу в дiяльностi емiгрантського польського ордену «з-мертвих-встанцiв» (воскреслих iз мертвих), якi Христову вiру заклали в пiдвалини нацiональновизвольної iдеологiї. Письменник добре знав iдео- логiю цього товариства. Ідея «з-мертвих-постання», тобто воскресiння, пронизує всi «Вибранi мiсця», що, як вiдомо, завершуються главою «Свiтле воскресiння». Апостол Павло якось сказав: коли немає воскресiння, то i вiра наша даремна. Романтична доба жила iдеями релiгiйного вiдродження, що ранiше притлумило Просвiтництво, i Гоголь був одним з яскравих його провiдникiв. Гоголiвськi «Вибранi мiсця» були православною редакцiєю оновленого християнства, що його не прийняло росiйське суспiльство, бо сповiдувало iншi цiнностi. У цьому й полягає трагедiя апостольства Гоголя. В Росiї просвiтницькi iдеї ще були актуальнi, але на горизонтi вже жеврiла позитивiстська епоха, коли i по- мер для Європи Бог.
Саме християнська iдея стає пiд кiнець життя своєрiдним дороговказом i найвищою цiннiстю для письменника. Комплекс християнських iдей мав стати засадничим у 2-му томi «Мертвих душ». Аби переконатися в тому, що Росiя прийме цi iдеї, Гоголь виклав їх у «Вибраних мiсцях», але росiйське суспiльство посмiялося з них i тим визначило трагiчний фiнал митця i мисленника, а подальша робота над «Мертвими душами» втратила сенс.
Отож, чий Гоголь? Чим вiн близький українцям i чим росiянам? Що будує, а що руйнує? Новий час дасть i новi вiдповiдi.
***
Со времен Гоголя взгляд великороссов на натуру малороссиянина переменился: почуяли в этой натуре способности ума и сердца необыкновенные, поразительные; увидели, что народ, посреди которого явился такой человек, живет сильною жизнию и, может быть, предназначается судьбою к восполнению духовной натуры севернорусского человека.
П.Кулiш
***
Если где Гоголь является вполне малороссиянином, то в тех произведениях, которые относятся к быту великорусского общества... Слушая малороссийскую присказку от смышленого остряка малороссия- нина, сохранившего старую манеру запорожца прежних времен, невольно поражаешься сходством такой манеры с тем тоном, который господствует в «Мертвых душах», «Ревизоре», «Шинели», «Невском про- спекте». Этот комизм, из-под которого автор не изъемлет и себя наравне с другими, комизм, способный рассмешить задумчивую натуру и заставить заду- маться и загрустить веселую. Смех над горем и печаль над весельем – это черта малорусского взгляда на жизнь.
М.Костомаров
***
Для того, хто цiнить у лiтературi бiльш дух i матерiал, нiж слово, Гоголь не перестає бути українцем не тiльки в «Вечорах» i «Миргородi», але i у «Мертвих душах». У «Вечорах» вiн змалював природу українську, пересказав українськi повiр’я i казки, але, окрiм того, зачертав i кiлька образiв типiчних українських: дiвчата, дяк, панич, губернський голова, що возив Катерину II, винокур i т. iн. – це чисто українськi типи.
М.Драгоманов
***
Всматриваясь в источники повестей, напр. «Тараса Бульбы», мы можем заметить, что Гоголь целиком почти вставлял перевод с малороссийского, а потому в них и остался дух не русской речи. Вот место, в котором Гоголь говорит о сборе охочекомонных казаков: «...Стоило только есаулам пройти по рынкам и площадям всех сел и местечек и прокричать во весь голос, ставши на телегу: “Эй,
