Моральна краса і духовна велич людини в кіноповісті Олександра Довженка "Зачарована Десна"

 

Олександр Довженко вийшов з народу, почерпнувши з його джерел мудрість і натхнення, прекрасне й ліричне. Через не, мож­ливо, і був він близький до тих "дідів", яких гак любив народний письменник. Так, народу він віддав своє серце, свій талант, своє життя.

Кіноповість "Зачарована Десна" була почата ще в 1942 ропі, однак закінчив її митець тільки в 1955 році. Спочатку це були но­татки про дитячі роки, про криницю, з якої він малим пив воду, про біту хатину, про рідних йому людей. Хоч сам автор назвав свою повість скромно "коротким нарисом автобіографічного кіно", її значення ширше визначених ним рамок.

Це повість про історичну долю української нації, її культуру, зокрема народну творчість, сімейні традиції, трудове оточення, красу рідної приро­ди. Перед нами постають перші радощі і уболівання малого Сашка, поетичне відображення духовного багатства простих трудівників, чудова природа. У Довженка найчарівнішим спогадом дитинства залишилась музика коси - символ натхненної праці, щедрої на ужи­нок: "Часом і досі ще здасться мені, що й зараз, поклепай хто- небудь косу під моїм вікном, я зразу помолодшав би, подобрішав і кинувся до роботи".

Дуже поетично і натхненно описує письменник людей праці - величних і прекрасних у своєму нелегкому труді. Це "маленька і прудка" баба Марусина, в устах якої прокльони перетворюються на чарівні пісні, мати, яка любила "саджати що-небудь в землю, щоб проізростало". Найсильніше народне поняття про красу втілилося, в образі батька. Він змальований з епічним розмахом, як зображу­ють народних героїв, і з ліричним щемом синівської любові. Батько для Довженка - ідеал трудівника землі: "Багато я бачив гарних лю­дей, але такого, як батько, не бачив". Але його красу притьмарило злиденне, важке житія: "Одіте, що в батька було некрасиве, - одяг. Ну такий носив одяг негарний, такий безбарвний, убогий... аж плакать хотілося мені, сховавшись у малині з Піратом. І все був красивий - стільки крилося у ньому багатства. Косив він чи сіяв, гукав на матір чи на діда, чи посміхався до дітей, чи бив коня, чи самого нещадно били поліцаї - однаково".

Уособленням народної мудрості виступає в повісті дід Семен - лагідний, працьовитий, що прожив "під сонцем коло ста літ, ніко­ли не ховаючись у холодок". Довженко згадує, що дід збирав гриби і ягоди в лісі краще за всіх і розмовляв з кіньми, з телятами, з тра­вами, з усім живим, що росло і рухалось навколо. Западає в душу і образ діда Самійла, "великого косаря": "...орудував він косою, як добрий маляр пензлем, - легко і вправно. Коли б його пустити з косою просто, він обкосив би всю земну кулю, аби тільки була доб­ра трава та хліб і каша".

Усі ці образи несуть в собі ідею про невичерпність і життєдай­ність народного джерела, про безсмертя народу.

Винятково важливу ролі; у повісті відіграє природа, що нероз­ривно пов'язана з житіям людей, що жили в повній гармонії з си­лами природи. Картини повені, сіножаті сповнені смутку і весе­лощів, пройняті трепетною закоханістю в рідний край, в його кра­су. Своєрідним символом, рікою житія проходить через увесь твір образ зачарованої Десни.

Не може не вражати читача ніжність, любов і ліризм, коли автор говорить про рідну йому ріку: "Благословенна будь, моя діви­це Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим".

Перегорнуто останню сторінку твору. На душі якось тепло, тиха радість обіймає серце. І хочеться бути хоч трішечки схожим на тих людей, про яких тільки-но читав.

 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.