Мова творів Івана Франка

 

Українська літературна мова протягом усіх історичних етапів перебувала у взаємодії з народними говорами, що виявлялося на різних структурних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному, синтаксичному. Зміни у лексичному складі посідають особливе місце. Проте не всі функціональні стилі сучасної української літературної мови однаково податливі на поповнення діалектною лексикою. Передусім широко вона представлена в мові художньої літератури, у якій лексичні діалектизми проходять випробування на життєздатність, а потім уже стають або не стають надбанням усієї літературної мови. Діалектизм загалом виконують три основні функції: комунікативну, етнографічну і експресивно-виражальну. Комунікативна функція діалектизмів прозоро виявляє себе у творчості письменників дожовтневого періоду. Полягає вона втому, що письменник, уживаючи діалектні елементи рідного йому говору чи наріччя у мові персонажів і в авторській мові, свідомо чи несвідомо використовує їх замість слів літературної мови.

Етнографічну функцію виконують ті діалектизми (здебільшого лексичні), що передають певні відомості про матеріальну культуру жителів тієї чи іншої місцевості, про яких йдеться у творі.
Експресивно-виражальне значення мають діалектизми, які використовуються з метою типізації та індивідуалізації мови персонажів, щоб якнайглибше схарактеризувати реальну дійсність, відображення у творі.

Великим і неповторним надбанням української культури є прозова художня творчість Івана Франка. І.Франко жив і працював у той історичний відрізок часу, коли в Україні творилась нова українська літературна мова. Її становлення, розвиток – це складний соціолінгвістичний процес, наслідки якого виразно відбивають художні тексти письменника. Іван Франко народився і провів дитячі роки на Бойківщині. Рідний для письменника бойківський говір належить до карпатської групи діалектів південно-західного наріччя. До цієї групи входять також закарпатський і лемківський говори, але від бойківського вони чітко відрізняються, оскільки на бойківському говорі позначилося взаємодія між карпатською і галицько-буковинською групою говорів, до якої належить наддністрянський, надсянський, покутсько-буковинський і гуцульський говори. Сам Іван Якович сказав: “Українська мова наслідком свого історичного розвою має загалом мало діалектів. На великім просторі між Кубанню, Доном та Сяном протягом усієї історії українського народу йшли рухи людності то зі сходу на захід, то з заходу на схід, і в тім ненастаннім руху що тягся аж до половини ХІХ в. ніяк і ніде було виробитися діалектам, що постають лише в місцях, відокремлених і відірваних від руху. От тим-то бачимо, що властиві діалекти української мови проявляються лише в немногих забутих кутах: у болотах Пінщини та в Карпатських горах і на закарпатській Русі”.


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.