- Що ж, - мовив він згодом, мов зітхнув, - врешті, це ваша справа, а точніше - обов'язок. Зайдете до старшої сестри, вона покаже кімнату і... словом, вона вам все розповість. До обов'язків приступите із завтрашнього дня. Сестра - другі двері по коридору. Не затримую вас.
Так закінчилася моя перша зустріч із головним лікарем.
Кімната моя виявилась привітною, з двома невеличкими віконцями. Одне виходило на подвір'я, інше в сад. Стара покручена яблуня росла біля нього настільки близько, що, відчинивши вікно, яблука можна було б зривати, не виходячи з кімнати. Біля стіни стояло залізне ліжко, біля ліжка - стіл з двома стільцями, навпроти - велика старомодна шафа, густо побита шашелем. Стеля нависала низько, так що кожного разу хотілось пригинати голову. Однак мені стало чомусь привітно на душі, і я майже забув неприємну аудієнцію у головного лікаря. В кімнаті було прохолодно, як і належить монастирським приміщенням. Можливо, колись у цих стінах жив якийсь відчайдушний анахорет, чи великий праведник, а може, й справжній святий. Я поставив біля ліжка чемодан і підійшов до освітленого сонцем вікна. Подвір'я теж усе було залите білим осіннім сонцем. Бруківкою стрибали горобці, розчепірюючи крильця, і галасували на все горло. Неподалік лежала вже знайома мені руда кішка, дві чорні плями, підставивши до сонця мордочки, спали. Біля розлогої старої груші на лавці сидів якийсь дідок і стругав паличку. Стругав і, здається, щось наспівував собі у бороду. Мені чомусь стало кумедно від того дідка, захотілось підійти до нього і поговорити. Я вийшов на подвір'я і наблизився до старого. Дідок і справді мугичив собі під ніс якусь забуту стрілецьку пісню (так пояснив він мені потім). Дідка звали Арсенієм, він народився і прожив майже безвиїзно у невеличкій лісовій хатці за монастирським парканом, яку свого часу збудував його батько - мисливець, віруючий чоловік, що ходив молитися до монастирської церкви. Мати Арсенія померла ще замолоду. Після того батько більше не одружувався, і вони жили маленькою, але по-особливому дружною чоловічою сім'єю. Тепер Арсеній сам був господарем того будинку і мав своїх онуків. Ми розговорились і не помітили, як минув час. Здавалось, обом було цікаво. Йому розповідати (робив він це більше), мені слухати. Арсеній мені сподобався, і я відчув, що між нами зав'язуються дружні стосунки. Працював Арсеній тут же, при лікарні. Взимку кочегарив, влітку займався по господарству. Старий був у курсі всіх подій приюту (так він називав лікарню). Особисто знав кожного із пацієнтів, хоча не вважав їх настільки небезпечними, як говорив про те головний лікар. Мені здалося, що в Арсенія теж не лежала душа до Федора Михайловича. Розповідаючи про нього, він називав його тільки по прізвищу - Раков. Але все ж, разом із тим, інколи Арсеній говорив про нього з якимось співчуттям і ніби чогось не договорював.
Наступного дня, уранці, Федір Михайлович особисто провів мене палатами і познайомив з хворими. Після обіду він сів за кермо службового «Москвича» з червоним хрестиками на вікнах і, нікому нічого не сказавши, кудись поїхав. Взагалі, за ним не водилося звички ставити до відома підлеглих про свої дії та місцеперебування. Повернутися він міг досить пізно, міг не повернутися зовсім, траплялось, приїздив тільки наступного дня, іноді був збуджений, роздратований. Тоді сестри говорили між собою упівголоса і часто повторювали: «Тяжкий... очевидно, надовго... сьогодні тяжкий...»
Поступово я увійшов у курс своїх професійних справ і, правду кажучи, нічого складного у тому не бачив, навпаки, мені навіть подобалось, і я потроху став звикати.
Одного разу, надвечір, ми сиділи з Арсенієм на лавці під грушею, і я слухав балачки старого. Слухаючи, я дивився на вікна флігеля у кованих мережаних ґратах. Я усміхався тому, що говорив Арсеній, очевидно, повністю віддаючись його розповіді, а тому не зразу зрозумів, що саме відбувається за вікном флігеля. Коли ж я придивився уважніше, то розгледів за вікном темну постать. Якийсь чоловік стояв перед вікном і вимахував руками. Складалося враження, що він диригує оркестром.
- Хто це? - несподівано перебив я Арсенія.
