Проблема історичної пам'яті народу в поемі Миколи Вороного "Євшан-зілля"

 

Микола Вороний — визначна постать в історії української культури, цікавий і самобутній митець. Талановитий поет і критик, перекладач і теат­ральний діяч, актор і журналіст, він був одним з родоначальників українсь­кого модернізму. У поетичній творчості митця європейський символізм зрос­тався з духом національної романтики. Орієнтація на нові течії і напрями сучасних йому літератур світу не перешкодила Вороному писати твори, пройняті щирою любов'ю до свого народу, шаною і захопленням кращими його синами ("Краю мій рідний", "Горами, горами", "Привид"). Поетичне слово ав­тора славило відчайдушних борців за визволення України, закликало всі по­мисли і почуття, всю свою любов віддати рідній Вітчизні: За Україну З огнем завзяття Рушаймо, браття, всі вперед!

Синівська любов до неньки України, тривога за її долю відчуваються в поемі М. Вороного "Євшан-зілля".

Фабула поеми проста: київський князь Володимир Мономах під час по­ходу на половців взяв у полон улюбленого сина половецького хана. В розкошах і славі жило хлоп'я, хоч і в неволі, і почало помалу забувати свій степ, свій рід, свої звичаї:

Край чужий, чужі звичаї Як за рідні уважати.

Та тужить за ним його батько, хан половецький, тому кличе до себе на­родного співця і посилає його у Київ за сином. Спочатку співець мав розказати про батьківську журбу, заспівати рідну пісню, а як все те не допоможе, то дати понюхати євшан-зілля.

Але ні слова посланця, ні спів не вразили юного серця, залишився бай­дужим він до пісень. І лиш євшан-зілля зробило чудо: понюхавши його, юнак пригадав

...рідний степ — широкий, вільний,

Пишнобарвний і квітчастий —

Раптом став перед очима

З ним і батенько нещасний!..

Воля, воленька кохана!

Рідні шатра, рідні люди...

Євшан-зілля тут виступає уособленням історичної пам'яті людини, на­роду, це те, що не дає забути рідний край. І ханський син вирушає разом з посланцем "в рідний степ, у край веселий", повертається до свого коріння.

Використавши легенду з Київського літопису за Іпатським списком про чарівну силу зілля, Микола Вороний надав їй широкого поетичного узагаль­нення. Вже епіграф до поеми "Євшан-зілля" говорить про нерозривний зв'я­зок людини з рідною землею, синівський обов'язок перед нею. У пролозі чітко виражена її ідея — засудження людей, які цураються своєї вітчизни, згубили свої зв'язки з нею. Це ті національні сироти, що виросли без материнського слова, без материнської ласки, приймаки , які не знають рідної неньки і блу­кають бурлаками по чужих дорогах, наймитами по чужих хатах.

Щире занепокоєння і вболівання за долю України звучить у рядках поеми, бо діти її забули про свою приналежність до української надії:

Україно! Мамо люба!

Чи не те ж з тобою сталось?

Чи синів твоїх багато

На степах твоїх зосталось ?

І де дістати Україні того євшану-зілля, що повертає втрачену пам'ять? В серці поета жевріє надія, що і в безбатченків може прокинутись національна свідомість. Автор своєю поемою запевняє, що є у них рідна мати — Україна, чекає їх не дочекається, кличе не докличеться, звертаючись до їх синівського серця невмирущими піснями народних кобзарів, закликає вернутись в рідну оселю і бути в ній господарями. Проблема історичної пам'яті роду і народу дуже важлива, бо без знання, хто ти і звідки всихає, як дерево без коріння, любов до Батьківщини.

Ця проблема надзвичайно актуальна і сьогодні. Скільки українців со­ромляться своєї нації, забули рідну мову, далекі від своєї культури, звичаїв, традицій.

Поема "Євшан-зілля" — глибоко патріотичний твір, бо завжди, в усі часи і для всіх народів будуть віщими слова:

Краще в ріднім краї милім

Полягти кістьми, сконати,

 Ніж в землі чужій, ворожій

В славі й шані пробувати.

 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.