Образ рідної землі у творчості Василя Стуса - Page 2

Кожен із митців передає свою любов до батьківщини по-своєму. У Б.І.Антонича рідна земля постає "річкою, що серед поля..., золотокосою пше­ничкою..., щоденними піснями і молитвами,... рідною мовою..., в Олександра Олеся — "лісовим співом...", "зорями, сонцем, весною...". Нещасною, занепащеною, але найдорожчою в світі була Вітчизна для Лесі Українки.

Нестача рідної домівки особливо відчутна у розлуці. Згадаймо, як трагічно переживає, виїжджаючи до Канади, Іван Дідух — герой новели Василя Стефаника "Камінний хрест" — розрив зі своїм селом, рідним клаптиком грунту, своєю вітчизною. Чужина для нього асоціюється з могилою, тому він заживо ставить собі камінний хрест, як покійникові.

А скільки болю відчувається у поезіях Богдана Лепкого, де він говорить про вимушену розлуку з рідним краєм!

Думи про рідну землю, про дорогих і близьких серцю людей давали Ва­силю Стусу силу і наснагу творити в тюремній неволі, стійко і мужньо перено­сити всі злигодні. Крізь мури концтаборів велично звучав його голос:

 Вітчизно, Матере, Жоно!

Недоля ця, коли б не ти,

Мене б косою підкосила,

А ти всі крила розкрилила.

Безмежна туга за своєю вітчизною вилилась у нього в прекрасні поетичні рядки:

Дозволь мені, мій вечоровий світе,

Упасти зерном в рідній стороні.

Утверджуючи незалежність своєї держави, оспівуючи її красу, кращі сини і дочки нескореної землі прагнули впасти зерном на її родючі ґрунти, щоб прорости золотим колоссям, щоб приносити користь своєму народові.

 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2024

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.