Кирило-Мефодіївське товариство

 

Коло 1843-1844 рр. харківська літературна громада починає слабнути й розпадатись: умирає Квітка; відходить від українських студій Ізмаїл Срезневський; покидає Харків після історії з дисертацією Костомаров (після спаленої дисертації про унію Костомаров написав другу: «Об историческом значений русской народной поэзии»), Роз¬літається, коли члени закінчили університет, і молодий гурток. Во¬сени 1844 р. ми вже бачимо Костомарова в Києві, у приймальні М. Д. Юзефовича, фактичного розпорядника шкільної округи і, як вірити Кулішеві, любителя «талантливой молодежи».

У Києві, де Костомаров оселився р. 1845, пробувши зиму на Воли¬ні, у Рівному, він, видимо, застав уже готовий український гурток, в центрі якого стояв Куліш. Маємо відомості, що в 1842-1843 рр. у Куліша бували О. Навроцький та Маркевич, Дмитро Пильчиков та Вас. Білозерський. 1843 року спізнався з Кулішем і Шевченко, що вперше тоді, не живши п'ятнадцять літ на Україні, приїхав на батьківщину. Про це перебування Шевченка в Києві мальовничо роз¬повів Куліш у своїй «Жизни Кулиша» («Правда». - 1868) та в спога¬дах про Костомарова («Новь». - 1885. - Ч. 13).

Куліш сидить за мольбертом, «потопає у грі ліній та фарб» (копіює якусь картину), коли в дверях з'являється постать у полотняному пальті зі словами: «А вгадайте, хто?»

І вже кілька днів потому Куліш і Шевченко плавають по Дніпру, ловлять рибу, хоч уже тоді, коли вірити Кулішеві, позначається деяке розходження між ними: Кулішеві не до душі «цинізм Шевченка»; він «зносить норови його тільки ради його таланту».

Всіх членів київського гуртка об'єднує спільний інтерес до україн-ської історії, до козаччини, до літописців, до Грабянки та Кониського. Цитата з «козацького літописця» привертає увагу Костомарова до Куліша в 1844 р., і в дальші свої зустрічі вони до білого світанку блукають по київських горах, діляться літературними та науковими планами. Куліш «взирает» на Костомарова як на українського Тацита, Костомаров оцінює Куліша як майбутнього українського Вальтера Скотта.

Гурток розростається, а його діяльність пожвавлюється, коли Ко-стомаров осідає в Києві. Спільне життя Костомарова з Афанасієм Марковичем (восени 1845), а потім з Миколою Гулаком (грудень 1845 - лютий 1846) поклало початки братства. «Наши дружеские беседы, - згадує Костомаров, - все чаще обращались к идее славянской взаимности... сознание зтой идеи было еще в младенчестве, но зато отпечатлевалось такою свежестью, какую она уже потеряла в близкое к нам время (тобто в 60-х рр.). Чем тусклее она представ¬лялась в головах, чем менее бьіло обдуманных планов, тем более было в ней таинственности, привлекательности, тем с большей смелостью создавались предположения и планы, тем более казалось возможным все то, что при большей обдуманности представляло тысячи препятствий к осуществлению. Взаимность славянских народов не ограничивалась в нашем воображении уже сферой науки и поззии, но стала представляться в образах, в которых, как нам казалось, она должна воплотиться для будущей истории».

У мемуарах Костомаров сильно применшує роль і революційність братства. Згадавши про федерацію слов'янських народів, як один із основних пунктів програми, він додає: «Создать этот образ мы пре- доставляли истории». Розмови про братерство, інтенсивні на почат¬ку 1846 р., були скоро забуті під впливом університетських лекцій та літературної роботи Костомарова. Братство лишилося незорганізованим.


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.