Вставні слова, словосполучення, речення

Визначити вставні та вставлені слова, словосполучення і речення.

І. 1. Здається, зразу закував себе в сталь: міцний, упертий. 2. Стоїть, зіпершись спиною на стовбур, ма­буть, вичікуючи, поки після дощу вода в криниці вхолощає... 3. Чи, може б, ти хотіла достати зір, сплести вінок із них, вплести вінок той в коси і стати кращою натури? Чи, може, ти хотіла пишних квітів, щоб заквітчатись ними і стати кращою весни?! Чи, може, щастя хочеш ти?

4. Властиво, він був у чудеснім настрої, як завжди по розмові з мужиками свого села. 5. А в серці — почув він — про­кидалось щось невідоме, чудне: і важко мов, і легко, і сумно, й весело, і хочеться співати, і хочеться пла­кати. 6. Наполохані й ніби гнані в шию лю­ди (пригнічені думкою про можливість спізнитися й потрапити замість заводу на Колиму! От чого вони так біжать!) гуготіли, торохтіли дерев'яшками й неви­багливим своїм «профвзуттям» по вогкому, брудному асфальту і мчали навперегони в усіх напрямках. 7. Почуття підлого переляку й жадоби жити (за вся­ку ціну жити!) змагалося з почуттям честі, з почут­тям самозбереження важливішого, аніж збереження фізичне. 8. Людина, яка змагається не для того, щоб здивувати світ, якого для неї не існує й яка теж не існує для світу (о, що таке людина серед 200 мільйо­нів, а тим більше серед 2 мільярдів! Піщина!), а для того, щоб своє маленьке «я» зберегти від моральної ганьби й позорища перед самим собою, від смерті, перед якою звичайна смерть героїв — велике, недо­сяжне щастя. 9. Чи справді так було, чи, може, хто збрехав — хто ворогів не мав! 10. Віктор глянув на батька, на його довгі вуса, на примружені очі (їх так мружив тільки тато), і серце огорнуло тепло і ніжність.

II. 1. Як відомо, однією з найважливіших ланок у духовному житті кожної нації є видання книг. 2. Куль­тура народу, а художнє слово — невіддільна її части­на, не виникає на голому місці, розвиток її — безпе­рервний процес. 3. Оце, було, літком, як зайде вже сонце й спуститься вечір на землю, вийде баба з Чіпкою з хати (бо в хаті душно), простелене рядно перед порогом;— дожидають Мотрі з роботи. 4. Після судів та пересудів,— після двох мішків пшениці та двох овечок-ярок, що Мотря подарувала волосному писареві,— одсудили Мотрі землю громадою. 5. На перший погляд йому (парубкові), може, літ до двадця­ти добиралося. 6. Микола догадався, що мо­ва мовилась, мабуть, про нову дівчину на селі, і почав ждать. 7. — Кинь дурня клеїти! —визвірив­ся раптом милий слідчий, перейшовши на «ти». (Він значуще підняв якусь течку, поважив її в руці, див­лячись примруженими очима на Андрія, і кинув на стіл) —Тут все зафіксовано. Але ти мусиш сам про все розказати. Чистосердечно й до кінця. 8. Камерна ж аристократія (ті в'язні, що були багатші, бо мали гроші на конто і користалися тюремною «лавочкою», де могли все купити, та й мали речі, які могли міняти, або були занадто панського складу) з такої постано­ви була задоволена, бо праця чергового — то, зреш­тою, тяжка, каторжна праця. 9. Новий слідчий (сумо­витий, з блідим нервовим обличчям, тихий такий, дуже інтелігентний з вигляду) чемним і спокійним стомленим голосом проінформував Андрія, що він — Андрій — належить Сергєєву й Великіну. 10. За вікном — згори було видно — шуміло, вирува­ло залите сонцем місто. 11. Як помер батько (земля йому пером!) зоставив нам дев'ять пар волів хороших.