Незакінчені речення

За романом «Тигролови» Івана Багряного. Вивчення комунiкативної сутностi мовних одиниць, їхнiх функцiйно-валентнiсних виявiв у художньому текстi вважаємо одним iз прiоритетних напрямiв сучасної мовознавчої науки. Успiшнiсть i плiднiсть такого пiдходу видаються цiлком очевидними i пiдтвердженi науковими працями зарубiжних та вiтчизняних мовознавцiв: Н.Арутюнової, Ф.Бацевича, А.Вежбицької, М.Го- лянич, Н.Гуйванюк, А.Загнiтка, Л.Пiсарек, О.Селiванової, І.Сусова, Н.Формановської та iн. Нових перспектив набуває дослiдження синтаксичних одиниць з урахуванням комунiкативної iнтенцiї – лiнгвiстичної категорiї, що вiдображає психоментальний простiр мовної особистостi в модально-iнтенцiйних реченнєвих реалiзацiях, нечленованих комунiкатах, дискурсивних висловленнях.

Поняття iнтенцiї, запозичене зi схоластичної фiлософiї й уперше запроваджене в теорiї мовленнєвих актiв, в українському мовознавствi не дiстало належного лiнгвiстичного опису, незважаючи на свiй глибокий фiлософський, психологiчний, зрештою – гуманiтарний змiст. Окрiм дослiджень, спрямованих на з’ясування концептуального характеру iнтенцiї, механiзмiв її виникнення та породження, актуальнiстю вiдзначаються науковi студiї з виразною синтаксичною домiнантою, оскiльки спроектованi на вивчення засобiв вираження комунiкативного намiру адресанта на поверхневому, матерiально вираженому, рiвнi. Як зауважує І.Кобозєва, в лiнгвiстичну компетенцiю входить видiлення типiв мовних одиниць i конструкцiй, у семантицi яких iмплiцитно присутня iнформацiя про iнтенцiйний стан мовця й опис цiєї iнформацiї в термiнах нацiональної i/чи унiверсальної iнтенцiйної метамови.

Синтаксична система вiд синтаксеми, носiя елементарного смислу, до складного синтаксичного цiлого, тексту, пiдпорядкована реалiзацiї iнтенцiй мовця. Мета нашої розвiдки – визначити iнтенцiйний дiапазон незакiнчених висловлень як ситуативно вмотивованих конструкцiй у романi «Тигролови» Івана Багряного. Як писав Ю.Шерех, роману, українського всiм своїм духом, усiм спрямуванням, усiма iдеями, почуттями, характерами. В основi твору – автобiографiчнi епiзоди з життя самого автора, подiї про жорстокий час сталiнських репресiй i терору. І.Багряний, зазначає М.Жулинський, усе життя бiг над прiрвою з вiрою в людину, прагнучи запалити в нiй невгасиму iскру, яка б висвiтила шлях iз чорної прiрви зневiри, приниження i знеособлення в безсмертя. Нескоренiсть, непримиреннiсть iз радянською тоталiтарною системою, глибокий патрiотизм, сердечна любов до України характеризують i головного персонажа роману Григорiя Многогрiшного.

Незакiнченi висловлення (їх ще називають незавершеними, обiрваними, перерваними, усiченими, недоговореними, недовисловленими) посiдають досить суперечливе мiсце в синтаксичнiй парадигмi мовних одиниць. Однi дослiдники вважають незакiнченi конструкцiї рiзновидами неповних контекстуальних та елiптичних речень (М.Каранська, М.Марич, І.Попова, В.Пiтель та iн.). Однак вiд неповних незакiнченi структури вiдрiзняються насамперед тим, що обiрвана (або усiчена) частина не пiдлягає точному вiдтворенню, напр.: З води дивилося суворе, металеве обличчя. Ще молоде, але... Такi «недомовленi вислови не можна вважати й реченнями, оскiльки ми навiть не знаємо, що хотiв сказати мовець». На переконання В.Пiтеля, незакiнченi конструкцiї володiють основними реченнєвими ознаками: структурною схемою з вiдповiдним типовим значенням, можливiстю виражати основне граматичне значення речення – предикативнiсть, здатнiсть виступати засобом формування та вираження думок, виконувати комунiкативну, когнiтивну та iншi функцiї. У цьому контекстi доречно згадати про фреймовий (вiд англ. frame – рама, межа, каркас) метод, який передбачає розгляд незакiнченого висловлення як функцiонального варiанта закiнченого, адже в його основi лежить особлива структурна схема квазiречення (М.Мiнський, Ч.Филлмор), самодостатня для експлiкацiї намiрiв мовця.

Вiтчизнянi мовознавцi (П.Дудик, Н.Гуйванюк, А.Загнiтко, К.Шульжук та iн.) залiчують обiрванi структури до комунiкатiв або еквiвалентiв речення, зазначаючи, що такi конструкцiї є незавершеними через певнi ситуативно-прагматичнi чинники. Окремi дослiдники зараховують незакiнченi конструкцiї до периферiйних засобiв синтаксичної органiзацiї мови, якi, попри свою маргiнальнiсть, усе ж вiдображають основнi аспекти структури мовленнєвого акту, виступають конструктивним засобом оформлення думки та емоцiйно-оцiнного ставлення мовця до певних явищ i подiй.

Вивчення незакiнчених висловлень має безпосереднiй стосунок до спiввiдношення глибинних i поверхневих структур, до мисленнєвих (когнiтивних) та мовленнєвих (лiнгвальних) чинникiв процесу вербалiзацiї та генерацiї висловлення. Як зауважує Ф.Бацевич, смисловi закономiрностi мовленнєвого поро- дження, тобто перетворення смислiв у значення – це послiдовнiсть тiсно пов’язаних мiж собою етапiв, найважливiшими серед яких є: 1) превербальний, що складається з пiдетапiв iнтенцiонального (iнтенцiя, мотив i задум мовлення); 2) вербальний, пiдетапами якого є пропозицiоналiзацiя, побудова поверхневої структури й замiни (якщо в цьому є необхiднiсть). Зауважимо, що трансформацiйно-генеративна граматика Н.Хомського передбачає знання людиною певних правил, якi дають змогу їй розгорнути глибинну структу- ру в поверхневу, перевести мисленнєвий задум у синтаксичнi одиницi конкретної мови. У художньому текстi незакiнченiсть семантико-синтаксичної структури речення когнiтивно «опрацьована», оскiльки детермiнована авторським задумом, позицiєю адресанта, його прагненням зосередити та закцентувати увагу адресата на важливiй iнформацiї, заiнтригувати, пiдкреслити важливiсть повiдомлюваного.

Суб’єкт комунiкацiї вибирає найбiльш релевантний спосiб репрезентацiї свого iнтенцiйного стану. Появу незакiнчених висловлень у художньому чи усно-розмовному мовленнi треба пов’язувати зi спланованiстю, а вiдтак – експресивнiстю процесу спiлкування. Типологiчнi особливостi iнформативної iнтенцiї зумовленi характером мовлення – монологiчним чи дiалогiчним. Так, монологiчний дискурс репрезентований у широкому обсязi наративно-оповiдними iнтенцiями, якi формують подiйнiсть тексту, позначенi авторськими узагальненнями, рiзними сентенцiйними нарацiями.

Наративнi структури заповнюють художнiй простiр роману «Тигролови» у виглядi роздумiв, спогадiв, що сприяє правильнiй iнтерпретацiї авторського задуму, вчинкiв та моральних цiнностей персонажiв, як-от: Нав- коло гудуть бджоли. Вiн сидить, заплющивши очi, i йому здається, що вiн на пасiцi... Це вiн маленький... Прийшов до дiдуся... Пiд велетенською липою iконка Зосими


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.