Київські «неокласики». Микола Зеров. Філософічність, афористичність лірики

Мета: ознайомити учнів із групою і творчістю київських «неокла­сиків», із життєвим і творчим шляхом М. Зерова, поглибити поняття про сонет, розвивати навички виразного й усвідом­леного читання та аналізу поезій М. Зерова, навчити вислов­лювати власні думки з приводу поетичної майстерності «неокласика», виховувати любов і повагу до України, відчуття естетики поетичного образу, засвоєння нових знань.
портрети групи «неокласиків» (М. Зерова, М. Рильського, Юрія Клена, М. Драй-Хмари), схема аналізу ліричного твору, відео- запис документального фільму «Соловки. Місто сили. 2009», епіграф.

ХІД УРОКУ
I.  Організаційний момент.
Мотивація навчальної діяльності школярів
II.  Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу
1. Випереджальне завдання. Повідомлення учня

Неокласики — група українських поетів та письменників- модерністів початку XX століття.
На відміну від інших груп, «неокласики» не дбали про своє організаційне оформлення й не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була досить вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925—1928 рр.
Неокласицизм (з грецької новий і зразковий) — течія в літературі та мис­тецтві, що з'явилася значно пізніше занепаду класицизму як літературного напряму й знайшла свій вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфо­логічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод.

Неокласицизм виник у західноєвропейській літературі в середині XIX ст. До групи українських неокласиків у 20-х роках XX ст. належали М. Зеров, М. Драй-Хмара, М. Рильський П. Филипович, Юрій Клен (О. Бургардт). Вони відмежовувалися від так званої пролетарської культури, прагнули наслі­дувати мистецтво минулих епох, віддавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.
Те, що неокласики прагнули впроваджувати у своїй творчості форми та методи грецького й римського мистецтва, представникам влади здалося невизнанням радянської дійсності. Тому в 1935 р. були заарештовані М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, яких звинувачували в шпигунстві на користь чужоземної держави, у підготуванні й спробі вчинити терористичні замахи на представників уряду та партії і в приналежності до таємної контрреволю­ційної організації, очолюваної професором Миколою Зеровим.

Проходив у цій справі неокласик М. Рильський, але через деякий час був звільнений. Юрій Клен (О. Бургардт), скориставшись своїм німецьким похо­дженням, виїхав до Німеччини на лікування й не повернувся. А М. Зеров був розстріляний 1937 р., П. Филипович загинув на Соловках того ж 1937 р., М. Драй-Хмара помер у концтаборі на Колимі в 1939 р.

Неокласики позиціонували себе як естетів і жорстко протиставляли себе народництву й романтизму. Крім художньої творчості, члени групи були також активними літературними критиками та теоретиками українського.
Неокласики належать до так званих письменників доби «розстріляного відродження».