Додаток: види, засоби вираження

План
1.     Поняття про додаток, його ознаки.
2.     Прямий додаток.
3.     Непрямий додаток.
4.     Засоби вираження додатка в українській мові

1.     Поняття про додаток. Його ознаки.

Додаток — це другорядний член речення, що означає предмет, на який переходить або щодо якого здійснюється дія або виявля­ється ознака. Додатки найчастіше виражаються іменниками в непрямих відмінках як з прийменниками, так і без них і відпові­дають на питання непрямих відмінків. Зрідка додатки можуть виражатися займенниками, співвідносними з іменниками, кількісними числівниками, а також будь-якою частиною мови, що виступає в ролі іменника, тобто субстантивується, та сполученнями слів різного характеру. Додаток відноситься до дієслова, іменника, прикметника, прислівника, зокрема до так званих предикативних прислівників Додаток є другорядним членом речення, особливість якого полягає в тому, що, на відміну від інших другорядних членів, він деколи є обов'язковим компонентом речення.

 

Додаток характеризується формальними і семантични­ми ознаками:
— здебільшого не є компонентом структурної схеми ре­чення;
— виражає об'єктні семантико-синтаксичні відношення;
— у формально-синтаксичній структурі речення є дру­горядним членом;
— У типових випадках виражається іменником або зай­менником;
— переважно стоїть після пояснюваного слова;
— пов'язується з опорним словом синтаксичними фор­мами керування чи прилягання;
— при актуальному членуванні речення може виступа­ти темою і ремою або ж входити до груп теми і реми;
— позначає предмет (об'єкт);
—  корелює з об'єктними, суб'єктними, адресатними, інструментальними, локативними синтаксемами у семан-тико-синтаксичній структурі речення;
— відповідає на питання непрямих відмінків.
У процесі формування синтаксичної структури дво­складного речення додаток не є обов'язковим компонен­том. Однак це не означає його «другорядності» (як і інших другорядних членів) у комунікативній організації речен­ня. Другорядні члени речення в семантичному і комунікативному аспектах можуть становити ядро висловлюваної думки.
Як і будь-який інший повнозначний лексичний ком­понент речення, додаток розглядають у двох аспектах: загальносемантичному і формально-граматичному. В академічному синтаксисі української мови зазначається, що безпосередній зв'язок між діями, станами або ознака­ми і відповідними об'єктами (предметами, поняттями, особами), на які ці дії, стани або ознаки переходять, з яки­ми вони безпосередньо пов'язуються або для яких вони є джерелом виникнення, є вихідним моментом для загаль-носемантичної характеристики додатка; ці відношення можуть кваліфікуватись як об'єктні лише за умови безпо­середнього чи опосередкованого охоплення предмета, особи, поняття, явища та ін. відповідним процесом або станом.
Найвиразнішою семантичною ознакою додатка є його предметне (об'єктне) значення, в якому реалізуються част­кові значення власне об'єкта дії (читати книгу, співати пісню, слухати музику), адресата дії {подарувати това­ришеві, принести батькові), знаряддя дії (писати руч­кою, везти машиною).
Засоби вираження додатка зумовлені притаманним йо­му значенням предметності. Додаток, як і підмет, виража­ється іменником та субстантивованими словами і сполука­ми слів. Опорними словами є дієслова (побачити море, зустрітися з товаришем), іменники (слухання музики, радість за брата), прикметники (схильний до музики, уважний до людей), прислівники та слова категорії стану (йому весело, нам зрозуміло).
2.     Прямий додаток
З формального погляду в сучасній українській мові розрізняють два види додатка: прямий і непрямий. По­казником такого розрізнення є передусім специфіка ке­рування в підрядному словосполученні з об'єктними від­ношеннями, а також різні ступені охоплення об'єкта дією чи станом є загальносемантичним відповідником цього поділу.
Прямий додаток. Це додаток, що означає предмет, на який безпосередньо переходить дія. Він завжди є конс­труктивно необхідним компонентом речення, реалізуєть­ся лише при перехідних дієсловах, конкретизуючи їх значення, напр.: Лампа під білим абажуром золотила нові соснові стіни (М. Коцюбинський); Снігом віконечко наше забило (П. Куліш); Пассатний вітер нам вітрило рве (М. Зеров). Прямий додаток може означати об'єкт фі-
зичної дії (побудувати завод, зруйнувати міст, викопа­ти криницю), об'єкт сприйняття (побачити гори), об'єкт почуття (відчувати радість), об'єкт мислення (уявляти перспективу).
З урахуванням семантики перехідних дієслів та залеж­ного компонента виділяють кілька різновидів прямого до­датка:
—  додаток, що означає предмет, на який дія перехо­дить повністю, переводячи його до іншого стану (опорними є дієслова бити, ламати, прати, гризти, мочити, косити, пояснювати, освітлювати, звеличувати, спотворювати, наповнювати, білити, жати та ін.), напр.: Вечірній обрій опустив завісу (Л. Костенко); Море било й гризло його, як прибережну скелю (М. Коцюбинський);
— додаток, що означає предмет, який є наслідком відпо­відної дії (опорними словами є дієслова писати, будувати, зводити, скликати, створити, відкрити, сформулювати, влаштувати та ін.), напр.: Я вірші став писать під вечір зо­лотий (В. Сосюра); Дві скелі створили печеру (О. Досвітній);
—  додаток, який конкретизує значення опорного діє­слова, виконуючи з'ясувальну функцію (у ролі опорних виступають дієслова слухати, чути, бачити, розуміти, ненавидіти, визначати, уявляти, запевняти, вітати, ди­вувати, вчити, пам'ятати, терпіти, переносити таін.), напр.: Чи я ж би терпіла бридкі твої пута? (Леся Україн­ка); Непримиренністю своєю навіть батька часом дивує (О. Гончар);


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.