...Одна знайома дама п'ятнадцять літ слабувала на серце... трах-тарахтах...трах-тарах-тах... Дивізія наша стояла тоді... трах-тарах-тах... Ви куди їдете?.. Прошу білети... трах-тарах-тах...трах-тарах-тах... (ТИ. Коцюбинський); ...Покотилася зоря... Булькнув у воду водяний щур... Закахкало спросоння криженя... Десь далеко прогув паровик... Сіріє... Фіть-фіть-фіть! — прорізало повітря чиря... (О. Вишня); Він хапнув свіже степове повітря — раз, іще... Потім скинув картуза і почав прислухатись, поводячи головою на всі боки. Тихо. Степ... Ніч... (А. Головко).
У дуже поширених складних реченнях, що мають різні синтаксичні зв'язки і називаються складними синтаксичними конструкціями (або складним синтаксичним цілим), використовується кілька видів розділових знаків, кожен за своїм призначенням: Слово — це діамант: то сяє й сміється, то обернеться мутною сльозою, то виблискує яскраво-гнівно або ласкаво, спокійніше з добротою, то спалахне, мов зірка провідна, яка народжує надії, мрії, сподівання, або веселкою заграє й так бадьоро запалає, неначе вабить, і кличе, і навіть надихає (Г. Косинка).
Знай, батьківщина — це ріка, що серед поля, поза селом, ген попід лісом, тихо плине, це в саді нашому дерева, зілля, квіти, це на ланах пшениця золотокоса, це той, що віє з піль, пахучий теплий вітер, це на левадах скошена трава в покосах, це наші всі пісні і молитви щоденні, це рідна мова — скарб, якого ти не згубиш, це небо синє вдень, а серед ночі темне, це, моя Олю, все, що ти любиш (Б.-1. Антонович).
Все, що мені життя подарувало з народження в полтавському селі: крута дорога, кремінь і кресало, і крихітка родючої ріллі, і жайворів пругка колоратура, і гриви роззолочені полів, і верб рясних зарошена зажура, і крик прощальний рідних журавлів, і врода руж, і грона материнки, і жар калин, і рута споришів, і добрий присмак чорної скоринки,— вросли корінням в кров і плоть душі (Д. Луценко).
