Маруся Чурай... Легендарна народна співачка з Полтавщини, авторка багатьох пісень, що зараз вважаються народними. Постать її приваблювала багатьох майстрів пера, тому про Марусю написані повісті, п'єси, поеми.
Ліна Костенко в своєму романі у віршах "Маруся Чурай" по-новаторськи осмислила образ легендарної піснярки: показала не лише особисте життя героїні, а й причетність її до важливих подій періоду боротьби українського народу за незалежність в часи Хмельниччини, бо Марусині пісні піднімали дух повсталого народу.
Маруся Чурай — вродлива, розумна дівчина, обдарована поетичним талантом і чарівним голосом. Вона виросла у сім'ї непримиренного борця проти кривди Гордія Чурая, сміливого, мужнього козака, що загинув від рук ляхів. Прекрасною вродою, душею і помислами постає з роману і мати Марусина. Подружнє життя батьків було для дівчинки ідеалом, бо ґрунтувалось на високих і чистих почуттях, безкорисливості, взаєморозумінні. Про такий шлюб мріяла і сама Маруся.
Від батьків героїня успадкувала щиру вдачу, відкрите до людей серце, мужність, вірність, любов до Вітчизни. Вірність для Марусі — найвища моральна цінність. Це вірність коханому, своїм переконанням, вірність своєму народові, Вітчизні. Цю найхарактернішу особливість Чураївни відзначають на суді різні люди. Коли Грицько ходив у походи, Маруся його вірно чекала: ...
Так і літа одна перебула!
Нікому ні руки не шлюбувала, ані на кого оком не вела.
В її почуттях відображаються найкращі моральні риси нашого народу. В багатьох народних піснях зустрічаємо таке ж високе розуміння вільного, не затьмареного ніякими розрахунками кохання, як у Марусі:
Любились ми, не крилися.
У мене душа, бувало, піснями бринить.
У цій любові щось було священне,
Таке, чого не можна осквернить.
Почуття дівчини не визнає ніякої половини: якщо вже зрадив, то назад вороття нема. І хоч приходив до неї Гриць після заручин з Вишняківною, клявся, що не може без її пісень, не могла простити йому Маруся, бо ця зрада цілий вік стоятиме між ними. *
Коли Марусю судять як убивцю Гриця, вона жодного слова не мовить в своє оправдання. Тільки в розділі "Сповідь" дізнаємося, що Гриць випадково випив зілля, яке дівчина приготувала для себе. Героїня страждає безневинно, а мовчить тому, що після смерті Гриця все їй стало байдужим, в неї не залишилось ні сил, ні волі до життя.
Маруся і в темниці, і перед шибеницею не втрачає гідності. Навіть віддана на осуд юрби, вона здатна викликати у людей шанобливе захоплення:
Злочинниця — а так би й зняв би шапку,
На смерть іде — а так би й поклонивсь.
