Розкриття загальнолюдських і моральних цінностей у новелах Григорія Косинки

Григорій Косинка — яскравий і самобутні й митець, продовжувач Стефаникових традицій в українській новелістиці. Талант письменника не дозво­ляв йому бути слухняним співцем перемог більшовицьких ідей в Україні, а змушував передавати всю складну і суперечливу правду життя. Зі сторінок його писаних кров'ю серця новел постає перед нами вся трагедія українського села, втягнутого у вир революції і громадянської війни. І цю трагедію життя пожовтневої України новеліст відобразив не з класових, а загальнолюдських позицій.

Через почування й думи однієї людини вимальовується в творах автора доля народу і краю. Трагічною була ця доля, пов'язана з бурхливими перелом­ними зрушеннями в суспільстві і людській свідомості, коли одні керуються лозунгом "Грабуй награбоване і забирай все добро у багатіїв", а інші зубами вгризаються в це добро і готові стояти на смерть, але не віддати його.

Змальовані автором картини життя були такими суперечливими, що важко було зрозуміти, на думку критиків, "за кого власне є автор — з революцією чи проти неї, чи спостерігає як стороння людина?" Тим часом Косинка кожне суспільне явище розглядав з позиції конкретної особистості. У своїх творах письменник не розповідає, а за допомогою окремих деталей розкриває перед нами все життя, всю душу людини.

Глибоке співчуття до тих згорьованих, нещасних бідаків, що все життя прожили в тяжкій праці і змушені й дітей СВОЇХ посилати в найми, звучить у новелі "На буряки". Виразно вимальовується тут образ матері, що стоїть над сплячим сином, легенько гладить його голову і плаче, бо треба посилати його на буряки: "О, діти, діти! На буряки, пузатим служить, весь вік поневірятись по наймах..."

Художник ніби підслуховує найпотаємніші думи своїх героїв. Хлопець з радістю біжить з сапкою до панської економії, "бо там буде чорнява Прохоренкова Пріся, добра й гарна", бо можна заробити собі на синю сорочку, полючи два рядки.

Для створення правдивого образу Косинка проникає в душу людини, її психологію. Петро Рудик з новели "Змовини" пересвідчується на базарі, що таким господарям, як він, приходить кінець, бо хочуть забрати в них зайву землю, реманент, худобу. А це значить — забрати в нього частину його серця, бо власним потом і власними руками нажив Рудик своє добро. І чоловік доду­мується віщати заміж свою дочку Наталку за бідного парубка, щоб все своє добро перевести до свахи. Але Мелашка, мати хлопця, розуміє його прагнення і з великою гідністю відповідає на обіцянку Петра віддати коні з возом: "Ви ж, здається мені, сина мого єднаєте, а не коні з возами?" Перед нами людина, що усвідомлює свою людську значимість, людські почуття для неї не сумісні з корисливістю, розрахунками. Мелашка вірить, що нова влада тягне руку не за багатих, а за бідних. Косинка добре розуміє душу людини і кількома штри­хами розкриває її перед нами, розкриває не з класових, а загальнолюдських, гуманістичних позицій. Йому однаково болять і тягар бідності знедоленого селянства ("На буряки"), і розпач господаря, який має втратити те, що він надбав власними руками ("Змовини"), і розпад людського роду ("Політика").


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.