Лесю Українку називають у народі дочкою Прометея, бо саме вона перейняла від Тараса Шевченка і понесла далі естафету правди, добра і людяності. її лірика сповнена глибокої пристрасності, ніжної задушевності, щирої любові до рідної землі, до свого нескореного народу.
Провідне місце в ліриці Лесі Українки займає гема любові до рідного краю, який вона хотіла бачити вільним і щасливим. Ця тема розкривається в ряді поезій. Гак, у вірші "Красо України - Подолля" (1888) поетеса оспівує казковий край свого дитинства. Є в творчому доробку Лесі Українки і вірші, в яких вона змальовує наростання народного гніву, пробудження людства від духовного сну.
Так, у вірші "Досвітні огні" (1892) Леся Українка змальовує алегоричну картину темної ночі, яка полонила людство: Ніч темна людей всіх потомлених скрила Під чорні широкії крила, Погасли вечірні огні, Усі спочивають у сні. Всіх владарка ніч покорила.
Але поетеса вірить, що на зміну темній ночі неодмінно прийде ясний день, який засвітять робочі:
Зненацька проміння ясне
Од сну пробудило мене,-
Досвітні огні засвітили!
Вірш закінчується вірою в те, що всі люди доброї волі стануть до боротьби за краще життя, про яке так мріяла Леся Українка.
Вставай, хто живий, в кого думка повстала!
Година для праці настала!
Не бійся досвітньої мли,-
Досвітній огонь заїхали,
Коли ще зоря не заграла.
Полум'яного оптимізму сповнений вірш "Contra spem spero" ("Без надії сподіваюсь", 1890), e якому Леся Українка закликає не коритись долі, а боротися за своє щастя, уміти відстоювати його. Будучи тяжко хворою, все життя борючись із невиліковною недугою, поетеса завжди була мужньою, стійко втримувала удари долі, сміялась крізь сльози:
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити!-
Геть думи сумні!
Оптимізмом пройнятий і вірш "Мріє, не зрадь!" (1905). У ньому прославляється подвиг борців за волю:
Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,
Той не вмре, не здобувши нового добра.
У вірші "Напис в руїні" Леся Українка стверджує безсмертя народу та велич його творчої праці. Народ є творцем всіх цінностей і багатств - така основна думка поезії. Леся Українка протиставляє силі владного тирана силу народу і проголошує: "Хай згине пар!"
Леся Українка прожила життя, сповнене невимовних страждань і гіркоти. Але її творчість звучить оптимістично, в ній па повний голос пролунали життєрадісні мотиви, сповнені віри і впевненості в невичерпні сили народні. Поетеса живе серед нас, вона не вмерла, а тільки зробила крок у безсмертя: Ні! Я жива, я вічно буду жити. Я в серці маю те, що не вмирає.
