У статтi показано, що дослiдження мови найвидатнiшого українського фiлософа XVIII ст. Григорiя Сковороди проливає свiтло на специфiку мовної свiдомостi тогочасного українця, яка iстотно вiдрiзняється од сучасної мовної свiдо- мостi українськомовної людини. Чимало елементiв староукраїнської лiтературної мови, якi нинi сприймаються як росiйськi, насправдi були органiчним надбанням староукраїнської книжної традицiї i народнорозмовної практики.
Кожна людина хоче бути щасливою. Прагнення до щастя складає мету її життя. Що ж таке щастя? У чому воно? Хтось вбачає його в любові, сім'ї, дітях, хтось — у праці, в яку він вкладає свою душу, ще інший — у владі, достатку. Для кожної людини воно своє, неповторне. А, може, в тому щастя, щоб прагнути до нього, шукати його?
Найбільші уми людства шукали відповіді на ці питання, приділяли багато уваги осмисленню проблеми щастя. Серед них і великий філософ України Григорій Савич Сковорода.
