Т. Шевченко – поет і художник

Мета: узагальнення вивченого про життєвий і творчий шлях Т. Шевченка, поетичну і малярську спадщину великого митця; усвідомлення учня­ми багатовимірності Шевченкового генія та його духовної величі; удос­коналення вмінь і навичок виразного читання художніх текстів; вихо­вання глибокої поваги і любові до мистецької спадщини Т. Шевченка.
Обладнання: автопортрет Т. Шевченка зі свічкою (1845 р.), фотоплакат із зображенням краси української природи, "Кобзар", виставка творів про Т. Шевченка та збірки репродукцій картин митця.
Епіграф: У рухах пензля і пера
нескорена душа палахкотіла (В. Яцюк).

Вступне слово

Ось і перегорнуто останні сторінки дорогого всім нам "Кобзаря". При­йшов час вшанувати доземним уклоном людину, що серед безпросвітної су­спільної темряви, цькування і розпинання живої вільної думки і слова сміли­во запалила одиноку, але яскраву і невгасну свічу любові до "братів незрящих, гречкосіїв та безталанної матері України".

Маємо простежити, як в особі Т. Шевченка співіснували два творчі світи: поетичний і малярський, довести, що і Шевченко-поет, і Шевченко-художник – обстоювач правди, виразник найглибших людських почуттів, народних мук і прагнень, будитель сонних душ, "володар в царстві духа".
Допоможуть нам у цьому юні науковці, що поділяться своїми міркуван­нями, висновками власних досліджень, а юні актори спробують увести нас в атмосферу XIX ст. і дати оцінку подіям від імені навіть самого Т. Шевченка.

(Запис теми й епіграфа в зошити) У роботі беруть участь:
група літературознавців, група мистецтвознавців, група акторів, серед яких виконавці ролей: Т. Шевченка, Катерини, героїні однойменної поеми, Варва­ри Рєпніної, Ганни Закревської, солдата Скобелєва, офіцера Обрядіна, рядових солдатів.

Літературознавець (Л).:
Ти свічку засвітив... Світи! Кинь світла свого в сутінки, у темінь кинь.
Хай звідусюд злітаються сюди Безсонні думи, як світань провісники. Нехай вогнисто спалахнуть отут неспокоєм, словами правди зримими, та не погаснуть і не відійдуть в безсонну ніч з обпаленими крилами.

Мистецтвознавець (М).:
Поезія і живопис... Два великі світи... Дві одвічні грані божественного перевтілення людської душі. В них сонце і темінь, любов і ненависть, небесне і земне. За ними - творці і генії, що запалювали дух. Вони завжди уявлялися людству із запаленими свічками. Тих духотворців давно нема, а їхні свічки горять і досі невмирущим спадком із найсвітліших почуттів. Серед них є і Шевченкова. Для нас вона найпомітніша, бо живе у ній особливої любові жар, непідвладний часові.

Л.: В історії світової культури Т. Шевченко посідає особливе місце. При­рода щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним генієм, а й талан­том художника, які ніколи не зраджували йому, навіть у години страждань і тяжкої неволі.

Шевченко. Дивне, однак, це всемогутнє покликання. Я добре знав, що живопис - моя майбутня професія, мій хліб насущний. І замість того, щоб вивчати її глибини, та ще й під керівництвом такого вчителя, яким був без­смертний Брюллов, я складав вірші, за які не мав ані гроша, які, врешті, позба­вили мене волі і які, незважаючи на всемогутню нелюдську заборону, я все-таки потихеньку кропаю (Щоденник, 1 липня 1857 року ).

Самому тепер не віриться. Я з брудного горища, я, нікчемний хлопчак, на крилах перелетів у чарівні зали академії художеств... І що ж я робив? Важко подумати, я займався тоді складанням малоросійських віршів... Перед його (К. Брюллова) дивними творіннями я замислювався і виношував у серці сво­го сліпця Кобзаря і своїх кривавих Гайдамаків (Щоденнник, 1 липня 1857 року).

М. : Це визнання самого Шевченка для нас надзвичайно важливе: воно розкриває глибинний зв'язок і єдність двох видів мистецтва у його творчій свідомості. За підрахунками дослідників, до нас дійшло близько 240 поетич­них творів Кобзаря, а живописних - олійних картин, акварелей сепій, офортів, малюнків майже 1200. Сама ця кількість свідчить про його високу зако­ханість у малярство. Не випадково його твори виставлялися на академіч­них виставках, а за видатні успіхи у гравюрі Шевченкові було присвоєно звання академіка.

Л.: Але знову і знову, наче всевладна стихія, душу завойовувала поезія. її тематична палітра являє нам людську кривду, героїчне минуле, красу приро­ди України. З особливою душевністю писав Шевченко про гірку долю жінки. "Такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу", - відзначав М. Рильський. Жодна жінка, виписана Кобзарем, не знаходить щастя. Саме такою, страдницею і водночас нескоре­ною, бачив поет її і в житті. "Наймичка", "Відьма ", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця". А серед них безмовною русалкою підноситься із дна ріки Кате­рина: може, Іванка свого шукає, а може, прагне помсти кривдникові.


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2024

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.