абстрактна схема романтичної художностi цiлком вiповiдає поетицi «Кобзаря» Шевченка.
Вiдтак ми можемо проаналiзувати спадок Шевченка на вiдповiднiсть домiнантним мисленнєвим формам європейського романтизму. В органологiї Ф.-Дж. алла (Gall) до уваги береться рiвень освiти, який мають письменники-романтики, форми їхньої соцiологiзацiї тощо. Френологiя на початку ХІХ ст. справляла враження вiрогiдної революцiйної науки про людський мозок. Романтики нею захоплювалися. Лоуренс пропонував подивитися на письменникiв як на приматiв, як на частину тваринного свiту, щоб з’ясувати первiсне коло рефлексiв i вчинкiв, а самi художнi твори вiн розглядав як наслiдки «електрохiмiчної взаємодiї речовини тiла».
На сучасному етапi розвитку науки ми маємо виняткову можливiсть проаналiзувати романтичний свiтогляд з позицiй когнiтивiстики, установивши його особливостi за провiдними законами романтичного художнього мислення. Тут треба наголосити, що самi романтики виявляли цiкавiсть до природничих наук (не зайве згадати докторський ступiнь з природознавства М.Максимовича, теорiю тваринного магнетизму Д.Кавунника-Велланського, анатомiчнi малюнки Т.Шевченка) з метою встановлення нової iстини щодо духу та матерiї, фiзiологiї та медицини. Аналiзуючи спадок англiйських романтикiв, А.Ричардсон також звернув увагу на їхню зацiкавленiсть природничими науками, зокрема фiзiологiєю та психологiєю. Його дослiдження вибудовується як пошук вiдповiдi на запитання, чому фiзiологiя й психологiя так вабили англiйських романтикiв i як у той час змiнилось уявлення про мислення та розумiння.
Експерименти протягом усього життя. «Кубла Хан» виходить за межi суто алегоричної iнтерпретацiї, бо в цьому творi представлена ментальна топографiя. С.-Т.Кiтса називають вiсцеральним (тобто внутрiшнiм) поетом, адже його поезiя – то поезiя сенсiв, прихованих у глибинах душi. Вiн також цiкавився тiлом у медичному сенсi, не ставив бар’єрiв мiж психологiєю i фiзiологiєю, вважаючи взаємодiю мозку й тiла закономiрним, але недостатньо осмисленим явищем.
А.Ричардсон назвав такi основнi форми категоризацiї, що притаманнi англiйському романтизмовi: романтикам властиве «корпоративне мислення», особливо проступає
- спiльнiсть уявлень про унiверсалiї свiту;
- ментальнi акти романтикiв лiмiтованi межами асоцiацiй;
- романтичне мислення переважно втiлене як сенсорне;
- романтичне мислення є дуалiстичним, чiтко вирiзняє тiлеснi та ментальнi протистояння;
- наявнiсть специфiчної ментальної топографiї – когнiтивної карти – мапи, що є породженням людської психiки та тiлесностi, а не реальним середовищем, спрямування на детальне вiдтворення якого в романтизмi взагалi вiдсутнє;
- dreams (сни уяви) стають частиною нового мислення;
- романтична образнiсть детермiнується композицiєю та емоцiєю;
- художня модель має специфiчнi емоцiйнi характеристики, якi письменник зазвичай укладає iнтуїтивно;
- нове уявлення про структуру людського мислення та мозку, яке базувалося на френологiї Ф.-Дж. алла i Й.-К.Шпурцхейма, вiдрiзняється вiд усiх попереднiх уявлень, зокрема вiд просвiтницьких, акцентацiєю на мисленнєвих рухах i ментальнiй детермiнованостi;
- розрiзнення душi й тiла романтики здiйснювали за мисленнєвим ментальним принципом;
- унiверсальнiсть «серця» в романтизмi як органу, що поєднує душу й тiло;
- «фонетичний символiзм»: наприклад, невипадковiсть алiтерацiй, численнi алюзiї, ремiнiсценцiї та iн.
Подiбнi характеристики знаходимо у творчостi Т.Шевченка. При цьому наведенi вище категорiї романтичної естетики вiдповiдають характеристикам романтичного мислення, що їх проаналiзував А.Ри- чардсон. Це слугує додатковою аргументацiєю на користь Шевченкового романтизму як свiтоглядного, так i стильового. Отже, поет за всiма когнiтивни- ми й поетичними характеристиками належить до романтизму, проте, сказавши так, ми не вичерпаємо iстину, адже вона полягає i в тому, що романтична поетика Шевченка рунтується на iнших фiлософських засадах, має художнi та когнiтивнi мотивацiї, що й вирiзняють український романтизм як нацiональний рiзновид цього напряму i стилю. Так, Т.Шевченко був послiдовним романтиком, але при цьому не повставав супроти просвiтницької традицiї, навiть супроти бурлескно-травестiйної, яку вважав «смiховиною на московський шталт». Особливiсть його свiтогляду полягала, по-перше, у синкретизмi та орiєнтацiї на стилiстичний «колаж». Чутливiсть, бурлеск, трагiкомiка поєднувались у його стилi, що виключав контроверсiйну категоризацiю свiту. По-друге, Шевченкiв романтизм грунтується на автопоезисi як провiднiй формi мислення, тобто, за визначенням Матурани та Варели, свiтоглядну аргументацiю вiн черпав насамперед iз глибин самоусвiдомлення сакральної та нацiональної iстини з її наступними численними обiгруваннями, обертаннями у свiдомостi.
Проте у творчостi Т.Шевченка є запальнi рядки, спрямованi проти царiв, «кривавих шинкарiв». Маємо яскравий зразок антагонiзму, що породжений полiтичною програмою поета-пророка, спрямованою на повалення тиранiв. Звертаю увагу на ту особливiсть, що в цьому разi поетика Шевченка позбавлена когнiтивного дисонансу, тобто вiн не потребує утворення нової аксiологiї для декларування програми дiй щодо царiв. А когнiтивний дисонанс народжується за неможливостi iснуючої аксiологiї дати правильнi коментарi, коли система цiнностей занепадає i формується потреба ствердити новi цiнностi. Когнiтивний дисонанс спрямовується на виявлення непроявленого в нашому життi, певної пiзнавальної колiзiї, коли Шевченковi царi такої колiзiї не становлять. З ними поету-пророковi все ясно, вони не є таємним началом життя, непiзнаними об’єктами тощо. При цьому контроверсiйна категоризацiя не має мiсця, художня поетика опозицiй не народжується, оскiльки опис царiв є послiдовно критичним, несе програму їхнього знищення. Контроверсiйна поетика Шевченка формується у площинi духовного пошуку, зокрема в розкриттi фiлософеми Живого Бога.
У поетичному спадку Шевченка є вказiвки на Живого Бога. Поема «Неофiти» завершується вражаючою заявою: «...І спас / Тебе розп’ятий син Марiї. / І ти слова його живiї
