Ольга Кобилянська: рання творчість

 

Раннi твори О.Кобилянської протягом семи- восьми рокiв не друкувалися, проте майбутня письменниця продовжувала займатися самоосвiтою й лiтературою, писала переважно нiмецькою мовою, що була їй симпатична. Це був час пошукiв самої себе i тем для творчостi, час письменницького становлення i вироблення авторського стилю, вибору мови i лiтературних форм. Саме цим вiн i цiкавий. Хронологiчно його можна окреслити 1883–1895 роками.

Про переваги текстiв раннього перiоду творчостi письменницi над iншими авторитетно стверджував І.Франко, який у листi до В.Ягича вiд 8 листопада 1905 р. зазначав: «Ольга Кобилянська – визначне явище в українськiй новiтнiй лiтературi. Її першi твори були свiжим подихом у цiй лiтературi, особливо завдяки смiливостi її стилiстичної манери i вiдсутностi будь-якого шаблону...».

Із появою фемiнiстичної критики й iнтенсивним вивченням українського модернiзму твори О.Кобилянської постiйно перебувають у полi зору лiтературознавцiв. Помiтними стали працi І.Демченко, Т.Гундорової, М.Павлишина, Г.Левченко. Вони вселяють оптимiзм щодо можливостей української лiтератури як об’єкта лiтературознавчих дослiджень. Про раннiй перiод творчостi О.Кобилянської йдеться у дослiдженнi М.Павлишина, що написане на пiдставi уважного читання текстiв, якi вказують на те, що пошуки письменницею задовiльної приватної та публiчної iдентичностi у життi перегукуються з її творчiстю. Названi працi цiкавi ще й тим, що мiстять суб’єктивнi оцiнки, що стосується проблеми щиростi та повноти висловлювань письменницi в листах.

Оригiнальне бачення i вiдчуття свiту юною О.Кобилянською спонукало її до не менш оригiнальної творчостi. Першопочатком своєї лiтературної працi письменниця вважала повiсть «Вона вийшла замiж» («Sie hat geheiratet»), що була на- писана 1887 р. Цей твiр авторка намагалась опублiкувати як українською, так i нiмецькою мовою. Повiсть тривалий час ретельно перероблювалася i тiльки пiд назвою «Людина: Повiсть з жiночого життя» з присвятою Н.Кобринськiй була надрукована 1894 р. Теоретик й iсторик лiтератури С.Павличко стверджувала, що завдяки Оленi Пчiлцi й Н.Кобринськiй в українськiй лiтературi прозвучав iнтелiгентний жiночий голос, а разом з ним фемiнiстична iдея; «Людина» О.Кобилянської писалася пiд безперечним впливом «Духу часу» Н.Кобринської.

Шлях щоденникових записiв до читача значно складнiший за шлях художнiх текстiв. Щоденниковi записи О.Кобилянської побачили свiт завдяки знавцю лiтератури Ф.Погребеннику 1982 р.

В основi повiстi «Людина» лежать мотиви «Щоденникiв», якi писала 20–28-рiчна жiнка. Лiтературознавець М.Павлишин переконливо довiв, що героїв цього твору «Олену i Лiєвича представлено чи- тачевi як виняткових особистостей, що вiдрiзняються вiд звичайних людей високими iдеалами й розвинутою, навiть надмiрно розвинутою чутливiстю. Цi риси знаменують їхню приналежнiсть до чималої когорти героїв лiтератури кiнця позаминулого столiття в Європi, породжених iдеями Нiцше або, ще частiше, популярного нiцшеанства». Героїня повiстi Олена стверджує жiноче право на свободу вибору життєвих цiнностей. Вона – людина, сповнена власного самодостатнього змiсту.

Структура записiв О.Кобилянської у «Щоденниках», що наштовхує на думку про те, що кожної хвилини подiї можуть змiнюватися в непередбаченому напрямку, збережена й у повiстi «Людина», зокрема у вiдкритому фiналi. Який шлях обере героїня: рацiональний чи духовний? Отже, письменниця таким чином дає простiр уявi читачiв, критикiв, дозволяючи їм усвiдомити власнi устремлiння.

Героїня повiстi «Людина» Олена Ляуфер є втiленням жiнки, що вiдстоює людськi права, не боячись правди. Її не лякають такi слова, як соцiалiзм, натуралiзм, дарвiнiзм, питання жiноче, питання робiтниче. Вона виборола право кинути виклик чоловiчим традицiям. Одностайна думка чоловiкiв i багатьох жiнок, якi набачились уже добрих вершниць. Я дуже цим пишаюся...», висловлювала свої бажання, формулювала суть власних естетичних критерiїв. Створюючи концепцiю аристократизму, О.Кобилянська, як це не прикро, але потрапила в пастку гординi. У щоденникових записах чимало зневаги до ближнiх, нижчих за рiвнем культури, до мiщанського оточення. Об’єкти закоханостi письменницi змiнювалися, а iнтерес до лiтератури зберiгався постiйно, вiн свiдчив про тонкий i глибокий розум, вмiння опановувати гармонiю i виражати її словом. У листах до О.Колесси О.Кобилянська не раз писала про вiдчуття свого лiтературного хисту, також про умови творчостi: «Обставини, в котрих я живу, не вiдповiдають зовсiм «лiтературним стремлiнням» i се чиста iронiя, що я держусь того так тiсно»; «Що лiтературна праця має для мене найбiльше значення, а все проче пiшло in den Hintergrund (на заднiй план) – се правда». Попри несприятливi обставини О.Кобилянська не полишала творчостi.

Раннi твори письменницi, а це новели: «Видиво» («Привид») (1885), «Жебрачка» (1887), «У св. Іва- на» (1891); повiсть «Людина» (1889), «Царiвна», що її авторка почала писати 1888 р., а 1891 р. передала редактору журналу «Народ», також «Щоденники» – належать до числа дивовижно читабельних. За життя О.Кобилянської вони викликали нерозумiння щодо обраних авторкою тем i форм. Розгубленiсть критики випливала з новизни, оригiнальностi, iнтелектуальностi цiєї прози, зовсiм вiдмiнних вiд усталених поглядiв на українське життя. Раннi твори дозволяють простежити, як особиста доля письменницi впливала на вибiр нею матерiалу для творчостi, конкретнi людськi взаємини – на форму- вання її життєвих цiнностей, а суто жiноче самови- раження й жiноче письмо – на лiтературу й суспiльну думку.

Жiночi питання О.Кобилянська розглядала рiзнопланово. Коли їй виповнився двадцять один рiк, вона записала в «Щоденниках»: «Адже ж справжнє покликання жiнки –


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2019

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.