Олександр Жовна. Кульгава русалка (суто приватний епізод) - Page 4

Саме Ївга нарадила Лесьці сьогоднішню ніч. Навчила, як і що слід робити. Всього раз на рік, на Петра і Павла, випадає та ніч. Відомо, що коли тієї ночі скупатися дівчині у річці, але без усякого одягу, та прочитати пев­ну молитву, то невідомі таємні сили здійснюють чудо. Немало дівчат, що жадали стати вродливими чи закохати у себе якогось парубка, приймали те таїнство. Хтозна, як те все ставало в пригоді їм і чи ставало. Але кажуть, хто надто вірив у незвичайність ночі, той все ж домагався свого. Звичайно, Лесьці було страшно іти поночі до річки, та ще й скинувши з себе одяг, лізти в темну воду. Проте, пам'ятаючи пораду старої Ївги ні на що не звер­тати уваги і твердо триматись своєї мети, Леська виру­шила в ніч, до дідової купальні. То була остання надія, яка могла повернути їй маму, сестричку, радість, любов. Леська дивилася тепер у темну воду, де на незбагненній глибині блимали зорі і морщився місяць, набирала в до­лоні прохолодної води і обливала своє руде тіло, шепо­чучи заповітну Ївжину молитву, до нестями, до запамо­рочення. І раптом, в якусь мить, справді сталося чудо. Леська помітила, як вода, спадаючи з тіла, забирає з со­бою в пітьму її руде ластовиння. Вона змивала його, мов наліплений бруд, а тіло Лесьчине ставало чистим і білим, як обличчя маленької сестрички. Леська, не вірячи очам, підставляла до місяця і обдивлялась усі частини тіла, що здавалось тепер чужим, тіло, яке вона бачила лише в своїх бентежних снах, після яких не хотілося прокидати­ся. Сталося чудо. І тепер уже не тільки Корній не впізнав би кульгаву Леську. Тіло її було чистим, молодим, при­надним. Обличчя її, здавалось, теж змінилося. Щасливе, усміхнене, воно ніжилось під голубим сяйвом. Мов дитя, бавилась Леська з річковою водою, обливала тіло, об­личчя, ніби було їй все мало, мало, певно, забувши про все на світі у своєму щасті. І враз Леська зойкнула. За­ворожений Корній ненароком зронив весло, і воно, човгнувши об бік човна, хлюпнулось у воду. В ту ж мить Леська побачила у пітьмі велику сиву бороду. Дід Корній витріщився на річкову істоту і не знав, чого чекати.

«Куди ж вона у берег?..» - все, що встиг подумати старий, перш ніж русалчина світла постать розтала в

нічній млі.

З намоклої кладки у воду падали краплі.

- От тобі й маєш, - зітхнув зрештою Корній, - як ма­рево... Наче й не було... От так-так... Бачиш, як воно бува... Але ж хто тепер у те повірить... А дівка нічого, от тільки кульгава. І чого б то русалкам кульгавити?.. - старий зітхнув знову. - Ні, не повірять. Вже тепер знаю - не повірять... - і з досадою взявся за весло.

Ніхто не бачив, як добігла Леська городами до свого двору Захекана, мокра, притиснувши до грудей свою одежину, вона влетіла в сіни і замкнула за собою двері. У хаті було тихо, всі вже давно спали. Надворі, за вікном, теж було тихо. Ніхто не гнався за Леською. На порозі, у місячній плямі, сиділа Жучка і чухалась на всі боки, відбиваючись від ненависних бліх. Трохи заспо­коївшись, Леська згадала про чудо. Але коли поглянула на своє тіло, безсило опустилася на лаву. Біля лави сто­яло відро з водою, в якому плавала жменя нічних зірок. Кілька теплих Лесьчиних сліз упали до тих зір. Потім вони упали на її руді коліна, на руки, густо-прегусто заліплені ластовинням. І було те все не уві сні. Боячись розбудити маму і маленьку сестричку з білим личком, Леська не голосила, не примовляла, а лише тихо скигли­ла, мов цуценя, що забилося під лаву, і час від часу ше­потіла невідомо до кого:

- Якби ви знали... Якби ви тільки знали...

 

 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2024

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.