Особливості вживання часток
З функціонуванням часток пов'язується виділення того чи іншого факту у повідомленні, який мовець вважає провідним, або видозмінюється граматична форма слова з метою видозміни змісту висловлювання: Пор.: Чи не дасть бог милосердний Хоч на старість волі? Пішов би я в Україну, Пішов би додому... і Дасть бог милосердний на старість волі. Пішов я в Україну, пішов я додому...
Більшість часток в українській мові, особливо похідних, є однозначними: все, властиво, ге, знай, ледве, мов, наче, справді, тож та ін. М.В. Леонова про це говорить так: "Оскільки частки уточнюють повідомлення усього висловлювання чи його компонента, то їм не властивий, на відміну від інших службових слів, полісемантизм. Лише частка не має багато значень".1 Беззаперечно погодитися з такою думкою важко, оскільки в мові відомо значно більше часток, що мають по декілька значень, які фіксуються у словникових статтях у порядку зменшення їх функціонального навантаження. Наприклад: то, ось, тільки, ну, ні, нехай, так, хіба, хоч та ін. Скажімо, частка як може вживатися:
1. У значенні дуже, надзвичайно: Як солодко грає...
2. Для вираження здивування, обурення тощо: — Як? — скочив Свирид, — то ти пан Гаєвський?
3. У риторичних запитаннях і окликах у значенні хіба можна, неможливо: Як можна так кривдити людей?
4. При дієсловах доконаного виду для вираження раптовості дії: Дивлюся, цар підходить До найстаршого... та в пику Його як затопить!..
5. Для виділення, підсилення висловленого. Переважно з часткою не, —Та про кого ж як не про князя Домініка, — сказала баба.
6. У зачинах казок, на початку віршів тощо: Як була собі лисичка, та зробила хатку, та й живе.
Частки беруть участь у творенні різних комунікативних типів речень. У розповідному реченні за допомогою часток реалізуються два основних модальних завдання: ствердження (так, авжеж, аякже, атож) і заперечення (ні, не). Ці частки, крім не, завжди стоять на початку речення. Наприклад: Так, не згубив ще я велику мрію, від неї рана в серці зажива. Ні, не може бути щасливою людина, яка не знає джерел своїх радощів і свого щастя. Досить часто, особливо в діалогічній мові, вони виступають еквівалентами речень: — Ви бували серед смерек узимку, в день сонячний? — Ні.
Щодо частки не, то вона також має фіксоване місце у структурі речення, зокрема, стоїть у препозиції до дієслова: Не руш, коханий. Частка не може виражати неповне заперечення, якщо стоїть не перед присудком, і навпаки. Порівняйте: І мрії ткались золото-блакитні, спокійні, тихі, не такі, як літні... та Не гріє сонце на чужині. Заперечення посилюється, коли частка не стоїть при заперечному займеннику або прислівнику: Нічого не жадаю, тільки жду, щоб знов підняти крону молоду. При подвійному вживанні частки не у дієслівному складеному присудку речення набуває стверджувального характеру: Я люблю тебе, друже, , за те, що не можу тебе не любити. Подібне стосується і риторично-питальних речень з часткою не: У слові вже... чується мені людина добра. А хіба цього не досить, щоб її шанувати ?
