Коли читаєш палкі слова про єврейський народ, докір за його відсталість, темноту, то розумієш, що Іван Франко мав на увазі і свій народ, що поема "Мойсей" — твір національний, написаний для українського народу, для нас. В образах давніх ізраїльтян, що живуть у подертих наметах, ми бачимо своїх знедолених предків. Сорокарічне блукання по пустелі в пошуках обіцяної Палестини — це сумні сторінки літопису українського народу, що звивистими стежками історії шукав свою самостійність. А здобуття Єрихона і завоювання обіцяного краю воскрешає героїчну боротьбу рідного народу за волю, зміцнює віру в його краще майбутнє.
В пролозі до твору І.Франко формулює його задуми, його ідею. У хвилюючих-натхненних рядках постає перед нами історична доля українського народу, його минуле, сучасне, майбутнє.
Поет висловлює глибокий біль з приводу тяжкого національного гніту, біль за пасивність народу, його низьку політичну свідомість:
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу.
Від сорому, який нащадків пізніх
Палитиме, заснути я не можу.
Франко не може змиритися з думкою, що такий волелюбний, з славним минулим, народ, такий талановитий, душевно багатий все життя буде пригнобленим. Автор бажає розбудити в ньому визвольний дух, закликає до боротьби проти існуючого стану речей, турбуючись та уболіваючи за його долю:
Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм
Тебе скував і заприсяг на вірність?
ВІДПОВІДДЮ на ці слова є тверде переконання, що всі жертви і страждання українського народу не пропадуть марно: автор вірить в силу духа і день воскресний твойого повстання".
Саме з цієї віри випливають пророчі слова великого Каменяра:
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольнім колі.
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.
