Олександр Жовна. Маленьке життя - Page 4

Згодом Пилипка завели в досить простору келію і за­чинили тяжкі двері. В келії пахло фарбами. Афанасій за­палив свічку і сутінки розбіглися. Пилипок побачив кімнату з білими стінами і двома невеличкими віконця­ми. Посеред кімнати стояли два великих дерев'яних сто­ли, на яких лежали різних розмірів дошки, стояли якісь коробки, лежали щітки. В кутку майже від самої підло­ги до самої стелі, поставлені одна на одну, відсвічувались тьмяним жовтим світлом дошки, з яких на Пилипка ди­вилось багато очей. Усі ті очі були темними і похмури­ми, і ніби про щось застерігали. Одні з них, найбільші і найсердитіші, очі старого бороданя, що тримав перед со­бою занесений догори палець, були найстрашнішими, і Пилипок несамохіть притисся всім тілом до Афанасієвої ряси.

-     Що, хлопче, страшно? - посміхнувшись, запитав Афанасій. - Виходить, Михайле, ми з тобою непогані художники. Сказано: «Зі страхом Божиїм і вірою при­ступіте». Але так вже дуже труситись не треба. Це всьо­го лиш ікони, і малюємо їх ми з Михайлом. Ось дошки, ось Левкас^ фарби, ось щітки, а ось руки, от і все. Ти на Миколу Чудотворця не дивись. Іди ось поглянь на Матір Божу та на дитя її.

Афанасій узяв зі столу невелику ікону. Жінка на ній зовсім не злякала Пилипка. Очі її були добрими, і дитя, що притислось своєю щокою до її щоки, теж було доб­рим.

-    Ну що, гарно?

Пилипок кивнув головою.

-    Це зветься іконою «Милування». Михайло змалю­вав.

Пилипок глянув на Михайла.

-    Хочеш так малювати? - запитав той.

Пилипок знову хитнув головою.

-    А їсти хочеш?

-    Хочу, - мовив Пилипок.

Монахи посміхнулися.

-    Зараз будемо вечеряти. Але спочатку треба помоли­тися.

Монахи розв'язали свої торби і виклали на стіл кілька сушених рибин. Потім стали на коліна перед кутком з іконами і почали молитися. Пилипок стояв біля своїх на­званих братів і поглядав то на бороданя з піднятим угору пальцем, то на стіл, на якому лежала сушена риба.

-    Ставай біля нас. Учись. Без цього не можна, - мовив

Афанасій. - Усе, що в нас є, дає нам Бог, і ми завжди по­винні пам'ятати про це й дякувати йому.

-    Перехрестись, Пилипок, ось так, і Бог полюбить те­бе, - лагідно сказав Михайло.

Пилипок перехрестився.

-     Нічого, звикнеш. І молитви вивчиш. Зголоднів, ма­буть. Зараз будемо вечеряти.

Монахи ще раз перехрестилися і звелись на ноги. То­го вечора Пилипок вперше їв сушену рибу і тоді ж вирішив, що смачнішої страви він досі не куштував.

-     В лампаду оливи треба підлити, - мовив Афанасій, - майже вся вигоріла... Левкас на дошках вже сухий. Можна малювати. Завтра почну Варвару. Отець Матвій просив до Різдва закінчити. Заразом і нові щітки спро­буємо. Білячі є білячі.

-    Про Пилипка треба ігумену сповістити, - заговорив Михайло.

-     Завтра зранку, після служби, підійдемо. Він зранку в настрої. Як думаєш, Пилипок, залишить тебе ігумен з нами?

Пилипок мовчав, поглядав на своїх побратимів і об­смоктував риб'ячий хвіст.

-     Залишить. Він у нас добрий, - посміхнувся Михай­ло.

Вранці Пилипок розплющив очі і в першу мить не зрозумів, де він. Потім згадав учорашній день і став ог­лядати кімнату, що була залита денним світлом. На столі, зіперта на стіну, стояла знайома ікона «Милування», на­мальована Михайлом. При сонячному світлі вона була ще світлішою і кращою. Пилипок поглянув у куток, де серед інших ікон був той страшний сердитий бородань з темними великими очима, і він теж здався йому не таким злим, як учора. Пилипок знову перевів погляд на Михайлову ікону. Такою спокійною, світлою була вона, як Ми­хайлів голос. Так лагідно й ніжно тулилось дитя до своєї мами, що Пилипкові знову згадалась його мама. Він уя­вив її так ясно і близько, що навіть відчув запах її облич­чя, тепло її губ, і очі його наповнилися слізьми. Він схлипнув і тужно й протяжно зітхнув.

Так само тужно й протяжно зітхнули за ним тяжкі двері, і в келії з'явились Афанасій та Михайло.

-    Ну що, братику? Як спалося? І чому це знову запла­кані очі?

Пилипок мовчав, але на душі в нього стало світліше. Він був радий бачити монахів, що стали його братами і пригощали такою смачною рибою, якої він ніколи не їв.

-    Одягайся, підемо до ігумена. Хоче тебе побачити, - сказав Афанасій.


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2020

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.