У веснянці "Земле, моя всеплодющая мати" у фольклорному образі матері-землі, яка дає силу і міць своїм синам, втілені сили трудового народу. Це до нього звертається автор: "Дай і огню, щоб ним слово налити..." І народ щедро подав йому цей вогонь, подав натхнення до творчості.
Творче засвоєння і переосмислення Франком фольклорних джерел спостерігаємо і в патріотичних віршах циклу "Україна". Як і в бадьорих веснянках, тут поет звертається до образу весни красної, символізуючи ним здійснення надій українського народу на національне визволення:
Встане славна мати Україна,
Щаслива і вільна,
Від Кубані аж до Сяна-ріки
Одна, нероздільна.
Вірш "Розвивайся ти, високий дубе" немов перегукується з народною піснею «Розвивайся, а ти, сухий дубе». Образ дуба в українській народній поезії є символом сили і могутності. І поет використав його, щоб відобразити міць свого народу, велич і непереможну енергію.
Тісний зв'язок з народною лірикою відчувається і в прекрасних любовних віршах збірки "Зів'яле листя". Другий жмуток поезій цієї збірки є неперевершеним зразком майстерного засвоєння образів поетики, ритмомелодики народної пісні. Автор вдихнув у народну пісню свої почуття, своє бачення світу.
Поезії другого жмутку сповнені жалю і туги за втраченою коханою. Франко, щоб передати всі нюанси переживань закоханого, красу коханої, у поезіях "Зелений явір, зелений явір", "Ой ти, дівчино, з горіха зерня", "Червона калино, чого в лузі гнешся?", "Ой ти, дубочку кучерявий", "Ой жалю мій, жалю", "Оце тая стежечка" зливає свій голос з голосом народної пісні
Тут насамперед вражає емоційний характер розкриття почуттів безнадійно закоханого.
У поезіях "Зелений явір, зелений явір", "Ой ти, дівчино, з горіха зерня" описана врода навіки втраченої милої, краса подана в дусі народних уявлень: рум'яне гоже личко, чорні очі, приємний голос. У цих віршах Франко використав народнопоетичні образи та засоби художнього зображення (симетричність побудови строфи, контрастні порівняння, епітети).
Кінцівка поезії "Ой ти, дівчино, з горіха зерня" художньо відбиває всю суперечливість почуття ліричного героя.
Ой ти, дівчино, ясная зорі
Ти мої радощі, ти моє горе!
Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.
