Готуючи перед смертю видання своїх творів, Шевченко гадав назвати збірник: «Поезія Тараса Шевченка». Назва «Кобзар», «Чигиринський Кобзар», видимо, асоціювалась у нього з його раннім творчим набутком, найбільше зв'язаним з народною поезією. Проте читач «масовий» знав поета як автора «Кобзаря» 1840 р. та «Чигиринського Кобзаря» 1844 р., і видавці дорожили традиційною назвою. Вже перше з пізніших видань Шевченкового збірника поезій «коштом Платона Симиренка» в січні 1860 р. вийшло під цією назвою; її дотримувався й Костомаров у редактованому ним кожанчиковському виданні (1867), і київська Громада у двотомовому празькому (1876), і - називаючи тільки найавторитетніші з видань - В. Доманицький, що редагував віршовані українські тексти Шевченка у виданні Благодійного товариства (1907-1908). Так слово «Кобзар» і стало за означення всієї української віршованої спадщини Шевченка.
При перегляді хоча б «Кобзаря» Доманицького віршована спадщина Шевченка вражає своєю хаотичністю та невпорядкованістю.
Поряд з текстами викінченими друкуються невикінчені варіянти того ж самого (порівн. «Плач Ярославни»); вірші, що мають, видимо, значення якогось поетичного підсумку (наприклад, «Три літа», «Заповіт»), губляться серед інших текстів; поруч з поемами друкуються відкинені автором їхні частини (пор. «Во Іудеї во дні они», що, видимо, було забракованим початком «Марії») і т. д. Тим часом хаотичність у подаванні віршового матеріялу ніколи не була рисою самого автора. Шевченко прекрасно розумів, що таке збірка поезій, і певні зусилля прикладав, щоб надати їй суцільности; умів подати першу поезію збірки, як ключ до неї, умів замкнути збірку сильною та ефектною кінцівкою. «У поета, - пише один з найновіших редакторів, - була характерна для нього, а для нас надзвичайно цінна звичка збирати свої вірші в окремі книжечки-альбоми, об'єднувати їх у певні цикли». «Непосидливе життя вільного художника на Україні та в Петербурзі примушує поета швидко вписувати свої поезії в збірні зшитки, бо чернетки розгублювались». Так зложилася збірка «Три літа» (1843-1845). Та сама практика характерна і для пізнішої доби. Коли «треба було в неволі ховатися з віршами», Шевченко «мережає» маленьку книжечку - так складається альбом невільницької лірики, що обіймає роки 1847-1850.
Таким чином, «Кобзар» Шевченків у нинішньому його вигляді - це, по суті, конгломерат різних, часом дуже одмінних своїм характером і тоном збірок.
Вперше ці складові частини виділено у двотомовому виданні «Поезій Шевченка», що увійшли в «Літературну бібліотеку «Кни- госпілки» (редакція акад. С. Єфремова та М. М. Новицького). Зазначимо всі «альбоми» та «збірні зшитки» по цьому виданню.
1. «Чигиринський Кобзар», що містить в собі «Кобзар» 1840 р., поему «Гайдамаки» та речі, написані пізніше, кінчаючи 1842 р. Перед нами засновані на народних віруваннях балади, історичні поеми, пісні та медитативні елегії («думи»), витримані в народнопоетичному дусі (Т. І. - С. 1-198).
