Євгенові ІІлужнику було долею відпущено життя і творчості якихось десять років. Десять років напруженої праці, праці наполегливої, праці над кожним словом, кожним рядком. Йому заздрив відомий майстер карбованого слова Микола Бажан: "Мені потрібно багато строф, щоб сказати щось, а у Вас воно вміщається в кілька рядків... Одне слово варте тисячі моїх слів". Захоплені слова виголосив па його адресу Максим Рильський: "Якби нам хоч десяток таких поетів, як Євген Плужник, то яка б вона була - українська поезія!". І той десяток таких поетів був - неподібних, своєрідних, талановитих, та більшість їх або загинула на Соловках та в застінках, а решті так обкарнали поетичні крила, що з великих постів стали посередніми. Про Плужника писали: "Цей пише - назавжди". І сьогодні він повертається до нас, кожним рядком повний ваги і снаги.
Є таке поняття - висока напруженість душі. Це поняття найкраще характеризує своєрідність поезії Є. Плужника. А коли вже шукати аналогів, то їх можна знайти в творчості російських постів: 0. А. Ахматової, О. Мандельштама. Але ця згадка не для паралелей,* а для вирізнення Свого, плужниківського.
Пише про загублене життя селянських парубків, розстріляних своїми і чужими, про останню мить життя і погляд на світ такий привабний. Поет бере вирішальну мить життя і смерті, він небагатослівний. Його збірка "Дні" могла б називатися "Миті" - сконденсовані й тужаві та тужні.
Поет і дійсність:
Торгуємо усім, чим тільки можна, -
Словами, дровами, життям, сукном...
Га на аршин лягла рука не кожна,
- Як і раніше, мрію за вікном.
Що я продам? Мій крам - від мрій утома,
Широке серце й бідний олівець!
Річ світова і річ давно відома -
Який же там ще й з мрійника купець...
Від життєвих ситуацій, від хліборобських болів іде роздум про поетове серце, яке вбирає весь щем людської недолі, селянського горя:
На поле - вийшов - зомлів: ,
Колос від колосу - чверть!
Висохло серце землі,
Кров'ю наповнене вщерть!
Його поема "Галілей" сповнена роздумами про будні людського життя, про високі й дріб'язкові запити людини, про навколишнє міщанство й немудрі засоби істоти для свого животіння, про злети думки і ницість буденщини. Але душа жива, мозок працює й мрії високі й приземлені існують:
А, живіть собі, як вам бажається!
Через те, що - ви чуєте? - все-таки
обертається!
Приймімо ж цього поста в серце. Це ж і до нас звернувся ІІлужник:
Суди мене судом твоїм суворим.
Сучаснику! - нащадки безсторонні
Простять мені і помилки, й вагання,
і пізній сум, і радість передчасну, -
їм промовлятиме моя спокійна щирість.
