Камінний хрест як художній символ трагізму життя українського селянина-бідняка в новелі Василя Стефаника "Камінний хрест"

 

Володарем дум селянських, поетом мужицької розпуки називали сучас­ники видатного новеліста початку XX століття Василя Стефаника. Талант письменника проявлявся в першу чергу в безмірній любові до змученого нево­ле:», тяжкою працею, безрадісним існуванням селянина, до сердечного сприй­мання кривди цих нещасних, але таких духовно стійких людей. Стефаник вважав селян своїми приятелями, писав для них і про них. Кожна його новела — це картина трагічного людського життя, людського горя, людської муки. Основний герой цих новел — спрацьований, замучений клопотами щоденного життя селянин, який знемагає у борні з долею. Але життєві злигодні не вбили в душі селянській доброти, душевного благородства, любові.

Новела "Камінний хрест" присвячена еміграції західноукраїнського се­лянства за океан. Гонить селян з рідного дому, батьківської землі голод, го­нять безземелля і податки, і люди їдуть в світ, сподіваючись на чужині кращої долі. Вразливе серце письменника обливалось кров'ю від болю за селян-емігрантів, їхню тугу за рідною землею він відчував, як свою. Страшні карти­ни на Краківському вокзалі, де тяжко поневірялись його земляки, ятрили душу. Проводжаючи знедолених, Стефаник переживав разом з ними біль роз­луки з батьківщиною. Його мучили їхні муки і страждання, і з цих мук народи­лась прекрасна і трагічна новела "Камінний хрест".' Сама назва твору гово­рить про щось важке, похоронне, а потім розкривається в тексті як символ тяжкої долі українського селянина-бідняка. Новела була справжнім пам'ят­ником тим нещасним, доведеним до відчаю людям, які вирушали в чужі краї в надії знайти там землю, роботу, хліб.

Головний герой новели — літній селянин-бідняк Іван Дідух. Після по­вернення з війська додому Іван не застав батьків живими. Вони померли, залишивши йому в спадок хатчину і шматок поля на горбі, що було найгіршим у всьому селі. Вся сила селянина пішла на те поле. Він щедро поливав його своїм потом, на ньому скалічів, постарів. Письменник детально зображає ту спільну з конем важку роботу Дідуха на піскуватому горбі, ті надлюдські зу­силля чоловіка зробити горб родючим. Зусилля Івана були навіть більші, ніж у коня, бо коли кінь уже не міг підніматись по схилу горба, то селянин мішками виносив гній нагору. Така праця забрала всі сили і здоров'я, витіснила з душі інші прагнення й почуття. З ранку до пізньої ночі була лише важка, безпросвітня праця заради шматка хліба. А на старість сини і жінка змусили продати те поле, щоб поїхати на пошуки кращої долі.

Автор глибоко розкриває безмірне горе селянина, який перестав бути ґаздою. Нема вже в нього хати, нема піщаного горба, а попереду невідома і страшна чужина. Дідух не тішить себе ілюзіями, для нього чужа земля асоціюється з могилою.

Тому як перед смертю прощається Іван з дружиною, сусідами, селом. Заживо ховаючи себе, Дідух уже собі на своїм горбі "хресток камінний по­клав", як покійникові, щоб пам'ять якась про нього залишилась в односель­чан. Він просить людей доглядати той хрест, а минаючи його, згадувати про нього, Івана.

Уся увага письменника зосереджена на розкритті внутрішнього світу героя, його душевних мук, викликаних вимушеним прощанням з рідною землею. Щоб передати стан безмежної розпуки Іван сумує: "Глядить з берега на воду, як на утрачене щастя". Як той камінь з живої води, так і Іван випав з середовища газдів. Хоч і важко було вирощувати хліб на піщаному горбі, але коли втратив той горб, то навіть каторжна праця тепер здається великим щастям. Коли Дідух, випивши горілки, заговорив, то виповів свою тугу перед людьми. Сусіди розраджують Івана, стараються розігнати його гнітючий настрій, кум Михайло бажає йому "наново газдов стати". Разом з кумом Іван співає пісню про загублені літа молодії, і це завдало їм ще більшої туги. А коли при прощанні з рідною домівкою Іван від великого відчаю ки­дається у напівбожевільний танець з дружиною, "люди задеревіли".

Усі епізоди новели підпорядковані головному завданню — розкриттю теми селянської недолі і горя. І символом цієї недолі, цього трагічного життя українського селянина бідняка. його нестерпних мук, терпіння, безпросвітної праці заради шматка хліба е камінний хрест. Образ камінного хреста підсилюється іншими деталями-символами — піщаним горбом із кам'янистим ґрунтом, каменем, викинутим хвилею на берег, подібністю лиця Івана до ска­ли, по якій котиться "сльоза-перла" чужини-могили. Все це створює тяжкий, похоронний настрій.

Трагічна доля Івана Дідуха Всі його зусилля змінити життя на краще виявилися марними. Серце холоне від жалю співчуття до бідного чоловіка, який не знайшов добра і щастя на рідній землі і не сподівався знайти його за океаном.

 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.