М е т а: розкрити iсторичнi умови написання новели «Марiя», з’ясувати iдейну спрямованiсть та фiлософський змiст новели, простежити автобiографiчнi мотиви у створених образах; формувати вмiння аналiзувати експресiонiстський твiр, характеризувати його пiдтекст, дослiджувати символiчнiсть образiв, удосконалювати навички виразного читання прозового тексту; виховувати шанобливе ставлення до батькiв, спонукати замислитися над роллю кожної людини в iсторiї рiдного народу.
Тип уроку: урок вивчення нового матерiалу.
Володарем дум селянських, поетом мужицької розпуки називали сучасники видатного новеліста початку XX століття Василя Стефаника. Талант письменника проявлявся в першу чергу в безмірній любові до змученого неволе:», тяжкою працею, безрадісним існуванням селянина, до сердечного сприймання кривди цих нещасних, але таких духовно стійких людей. Стефаник вважав селян своїми приятелями, писав для них і про них. Кожна його новела — це картина трагічного людського життя, людського горя, людської муки. Основний герой цих новел — спрацьований, замучений клопотами щоденного життя селянин, який знемагає у борні з долею. Але життєві злигодні не вбили в душі селянській доброти, душевного благородства, любові.
...У новелах Василя Стефаника не промайнуть заковані в лати лицарі і не схрестять зброю в смертельному герці, не зустрінуться чарівні мавки і феї. Не про народних героїв-богатирів України, що ударом кулака збивають дикого степового коня, носять при боні двопудові шаблюки і стинають ними голови ворогам, розповідає Василь Стефаник.
Кожна його новела - не картина Трагедії селянського житія, трагедії разючої бідності, безнадійної самітності, невимовної туги віл розлуки з рідною землею й світ, повний смутку і водночас несказаної краси та любові до людини, входить в серце і не дає спокою, ятрить болем душу.
