Вірші Павла Тичини

Арфами, арфами... 

Арфами, арфами —

золотими, голосними обізвалися гаї
Самодзвонними:
Йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.
Думами, думами —
наче море кораблями, переповнилась блакить
Ніжнотонними:
Буде бій
Вогневий!
Сміх буде, плач буде
Перламутровий...
Стану я, гляну я —
скрізь поточки як дзвіночки, жайворон
як золотий
З переливами:
Йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.
Любая, милая,—
чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям
вкрай.
Там за нивами:
Ой одкрий
Колос вій!
Сміх буде, плач буде
Перламутровий...

О панно Інно, панно Інно!

Я сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? Давно. Цвіли луги...
О панно Інно, панно Інно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги...

Я Ваші очі пам’ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо... шепіт гаю...
О ні, то очі Ваші. Я ридаю.

 

Гей, вдарте в струни кобзарі...

Гей, вдарте в струни, кобзарі,
Натхніть серця піснями!
Вкраїнські прапори вгорі -
Мов сонце над степами...

Гей, рясно всипте цвітом шлях,
У дзвони задзвоніте!
Вкраїнське військо на полях
Йде, славою повите.

Дзвенять слова мов у сріблі
Братерськії, веселі.
А десь на морі кораблі
Розбилися об скелі...

Земля схотіла жити знов -
Шумлять потужно ріки.
Благословіть ви чесну кров,
Хвала борцям навіки!

Хвала борцям, що на зорі
Лягли в холодні ями.
Гей, вдарте в струни, кобзарі,
Натхніть серця піснями!

 

 На Аскольдовій могилі...

На Аскольдовій могилі 
Поховали їх — 
Тридцять мучнів українців, 
Славних, молодих… 
На Аскольдовій могилі 
Український цвіт! — 
По кривавій по дорозі 
Нам іти у світ. 
На кого посміла знятись 
Зрадника рука? — 
Квитне сонце, грає вітер 
І Дніпро-ріка… 
На кого завзявся Каїн? 
Боже, покарай! — 
Понад все вони любили 
Свій коханий край. 
Вмерли в Новім Заповіті 
З славою святих. — 
На Аскольдовій могилі 
Поховали їх. 



Ви знаєте, як липа шелестить...

Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі?
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі.
Кохана спить...
Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї?
Вони все бачать крізь тумани.
Ось місяць, зорі, солов’ї...
«Я твій» — десь чують дідугани.
А солов’ї!...
Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

 

Загупало в двері прикладом...

Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку.
— Ану, одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті? —
Застукало в серці, різнуло: ой горе! це ж гості до мене!
Та чим же я буду вітати — іще ж не вварився синочок...
Біжить, одмикає сінешні, гостям уклоняється низько.
Гостей вона просить проходить — сама ж замикає за ними.
Проходять солдати у хату; один з них писати сідає,
два інших стають коло печі, а два при рушницях на дверях.
— Ну як же живеш, молодице? Показуй, що вариш-готуєш? —
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається тихо.
Горщок витягають із печі, в нім скрючені пальчики видно.
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається чудно.
Знаходять одрізані ноги, реберця, намочені в цебрі,
і синю голівку під ситом, що вже почала протухати.
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається страшно.
— Ну як же живеш, молодице? Чого ти мовчиш, не говориш?
— Отак і живу я...— та й змовкла. Ой чий же це голос у неї?
Хрипкий, а тремтючий, веселий.— Та так і живу,— проспівала.
Хіба ж то йому я не мати? Чи їсти, скажіть, не хотілось?
Ви хочете їсти? Сідайте. Між вами і я молодая.
Повірите, люде, їй-богу. Отак тільки тут полоснула —
затіпалось зразу і стихло. Повірите, люде, їй-богу...
Отак і живу,— проспівала.— Отак, удова молодая,—
і раптом уся затрусилась, мов щось би вона пригадала.
Очима так дико по хаті і кинулась вся до синочка.
Голівку вона йому гладить і ротика стулює міцно.
Заплакала б тяжко — не може, лиш б’ється об піл головою:
— Синочку, дитя моє любе! Ой що ж я з тобою зробила! —
Солдати підводять нещасну, її освіжають водою.
А писар все пише, все пише — та сльози писать заважають.

 

Скорбна мати

Проходила по полю
Обніжками, межами.
Біль серце опромінив


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.