Олександр Жовна. Після лекції - Page 2

Тоді можна було бачити її вишуканий стан, котрий легко похитувався на високих ногах. В цей час багато хто з мужчин опускав підняті чарки, або ж забував черговий раз затягнутись цигар­кою. Жінки ж проводжали її поглядом, маючи тієї миті занепокоєні фізіономії переможених. Вона наближалась до естради, щось протягувала всім музикантам, очевид­но, гроші, і після цього в ресторані знову звучала весела пісенька Висоцького про переселення душ, з такими сло­вами: «Живи себе нормальненько, єсть повод веселиться». Жінка поверталась до столика, наливала з графина, випивала і сиділа, широко усміхаючись красивим ротом. Трапляється, так люди усміхаються зовсім не від того, що їм дуже добре, а хтозна, може, й навпаки. У всякому разі мені тоді так подумалось. Підбадьорений чоловічою половиною столу та ревнивим мовчанням жінок, я по­становив підійти до неї. Ще не відаючи, про що буду го­ворити, я рішуче підійшов до її столика і сів поруч на стілець. Не повертаючи голови, мовби не помітивши ме­не, вона продовжувала усміхатись. Така обставина зди­вувала мене і трохи обеззброїла. Проте, зібравшись із духом, як тільки можна розв'язно я вимовив:

-       Прекрасна леді претендує на оригінальність і, здається, має успіх...

Вона не відповіла, начеб не розчула мене зовсім. Те­пер її байдужість вже обурила мою молоду гордість, та сказати ще щось я не знайшовся. Повертатись назад ви­глядало безглуздим і навіть образливим. Я лишився на стільці і сидів мовчки, не наважуючись що-небудь роби­ти. Коли скінчилася пісня, вона підсунула до себе чарку, другу поставила проти мене і, як і до цього, не поглянув­ши на мене, налила в обидві. Я відчув хоч і не зовсім зви­чайну, але все ж увагу до себе і сміливо запитав:

-     Ви сьогодні сумуєте? Я, зізнатися, теж. Може, ра­зом ми зможемо забути про сум?

-     Пий і йди геть, - почулося у відповідь, і я знову втратив упевненість і знову продовжував сидіти мовчки.

Вона випила горілки й запалила.

Було початок на дванадцяту. Голосна моя компанія збиралась іти, щоб поспіти в гуртожиток. Проходячи повз нас, хтось із хлопців запитав, як мені здалося, з іронією:

-    Тебе сьогодні чекати?

Я промовчав. Дівчата удавано сміялись, а Лєнка голо­сно, щоб усім було чути, сказала:

-    Знову знайшов собі престарілу. Коли він уже підро­сте, щоб позбутися цієї підліткової хвороби?

Я продовжував стримано мовчати, і раптом почув го­лос з легкою хрипотою:

-    А вона має рацію, хлопчику. Йшов би ти зі своїми дівчатками.


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2022

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.