Тоді можна було бачити її вишуканий стан, котрий легко похитувався на високих ногах. В цей час багато хто з мужчин опускав підняті чарки, або ж забував черговий раз затягнутись цигаркою. Жінки ж проводжали її поглядом, маючи тієї миті занепокоєні фізіономії переможених. Вона наближалась до естради, щось протягувала всім музикантам, очевидно, гроші, і після цього в ресторані знову звучала весела пісенька Висоцького про переселення душ, з такими словами: «Живи себе нормальненько, єсть повод веселиться». Жінка поверталась до столика, наливала з графина, випивала і сиділа, широко усміхаючись красивим ротом. Трапляється, так люди усміхаються зовсім не від того, що їм дуже добре, а хтозна, може, й навпаки. У всякому разі мені тоді так подумалось. Підбадьорений чоловічою половиною столу та ревнивим мовчанням жінок, я постановив підійти до неї. Ще не відаючи, про що буду говорити, я рішуче підійшов до її столика і сів поруч на стілець. Не повертаючи голови, мовби не помітивши мене, вона продовжувала усміхатись. Така обставина здивувала мене і трохи обеззброїла. Проте, зібравшись із духом, як тільки можна розв'язно я вимовив:
- Прекрасна леді претендує на оригінальність і, здається, має успіх...
Вона не відповіла, начеб не розчула мене зовсім. Тепер її байдужість вже обурила мою молоду гордість, та сказати ще щось я не знайшовся. Повертатись назад виглядало безглуздим і навіть образливим. Я лишився на стільці і сидів мовчки, не наважуючись що-небудь робити. Коли скінчилася пісня, вона підсунула до себе чарку, другу поставила проти мене і, як і до цього, не поглянувши на мене, налила в обидві. Я відчув хоч і не зовсім звичайну, але все ж увагу до себе і сміливо запитав:
- Ви сьогодні сумуєте? Я, зізнатися, теж. Може, разом ми зможемо забути про сум?
- Пий і йди геть, - почулося у відповідь, і я знову втратив упевненість і знову продовжував сидіти мовчки.
Вона випила горілки й запалила.
Було початок на дванадцяту. Голосна моя компанія збиралась іти, щоб поспіти в гуртожиток. Проходячи повз нас, хтось із хлопців запитав, як мені здалося, з іронією:
- Тебе сьогодні чекати?
Я промовчав. Дівчата удавано сміялись, а Лєнка голосно, щоб усім було чути, сказала:
- Знову знайшов собі престарілу. Коли він уже підросте, щоб позбутися цієї підліткової хвороби?
Я продовжував стримано мовчати, і раптом почув голос з легкою хрипотою:
- А вона має рацію, хлопчику. Йшов би ти зі своїми дівчатками.