Максим Рильський. Мотиви пошуків душевної рівноваги, краси в житті та в душі

Мета: поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях поета, через процес роботи над поезіями збагнути патріотизм М. Риль­ського, учити виразно читати поезію, з'ясувати її ідейно- художню цінність; на прикладі життя митця виховувати в учнів працелюбність, відчуття краси художнього слова. Тип уроку: комбінований.
Обладнання: мультимедійна дошка, презентація проектів (слайди), аудіо- запис вірша «Троянди й виноград», епіграфи.
О, тиха пристане робочого стола, Де ще на якорях дрімають вірні рими, Де мислі щоглами підносяться стрункими, Струмкують образи, як понадводна мла!
Максим Рильський
Все для людини і завжди з людиною. Цей заповіт Максим Рильський проніс крізь бурю і сніг, крізь усе своє життя.
Михайло Стельмах

ХІД УРОКУ
I. Мотивація навчальної діяльності
Висловіть свої погляди, думки щодо сказаного в епіграфі уроку.
II. Перевірка домашнього завдання
III. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Вступне слово
У 1920-х роках М. Рильський належав до мистецького угрупування «нео­класиків». Протягом десятиріччя вийшло десять книжок поезій, серед яких «Синя далечінь» (1922), «Поеми» (1925), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Тринад­цята весна» (1926), «Гомін і відгомін» (1926), «Де сходяться дороги» (1929) та декілька книжок поетичних перекладів.

Як і решта неокласиків, Рильський безпосередньо своєю творчістю не реа­гував на політичні поезії й протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи в одвертій формі чи у вигляді іронічних відгуків виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді. Така поведінка поета викликала гострі напади офіційної кри-. тики, що врешті закінчилася арештом НКВС у 1931 р., після чого він майже рік просидів у Лук'янівській тюрмі. Після ув'язнення Остап Вишня забрав його до себе в Харків на кілька днів у гості. Його товариші-неокласики М. Драй- Хмара, П. Филипович, М. Зеров були репресовані й загинули в концтаборах.

2. Презентація проекту «Життя і творчість М.Т. Рильського»
Перший міні-проект «Самота працьовита й спокійна
світить лампаду мою і розкладає папір»

Максим Рильський народився 19 березня 1895 р, в сім'ї українського етнографа й культуролога Тадея Рильського, що походив з давнього спо- лонізованого українського роду. Матір'ю була та проста селянка Меланія з с. Романівки колишнього Сквирського повіту (тепер Попільнянського району Житомирської області). Народився хлопець у Києві, але його дитинство про­майнуло в с. Романівці.

В автобіографічній розповіді «Із давніх літ» Максим Рильський з теплотою згадував це село понад річкою У навою, що перепинена греблею, розливається в широкий, зарослий очеретом і лататтям ставок. Тут він почав пізнавати світ як «таємничу, ледве розкриту книгу». Різні грані цього світу — «стоголосе поле», біла гречка, «вітер кучерявий», садок, що біліє цвітом і «тихо ронить пелюстки», цвітіння бузку, гудіння «веселих бджіл» — потім природно уві­йдуть у вірші поета й нададуть їм виразного національного колориту.

Навчався Максим у приватній гімназії відомого київського педагога Воло­димира Науменка, жив у Миколи Лисенка та Олександра Русова. Таке куль­турне середовище, у якому з повагою ставилися до всього українського, сприяло формуванню підлітка в національному дусі, виробленню в ньогс відповідних поглядів, запитів, смаків. Хлопець рано починає віршувати, а у 1910 р. виходить книжка його лірики «На білих островах».

У 1915 р. Максим став студентом Київського університету, де спочатку два роки вивчав медицину, потім навчався на історико-філологічному факультет:
Громадянська війна, голод і холод змусили юнака перервати навчання й покинути місто. Він учителює в школах на Житомирщині (1917-1923). Багато читає, студіює наукові праці з проблем філософії, естетики, літерату­рознавства, історіософії, стає високо ерудованою людиною в царині мистецтв.- та гуманітарних наук. У Києві виходять збірки його лірики «Під осінніми зорями» (1918), «Синя далечінь» (1922), поема-ідилія «На узліссі» (1918).

Переїхавши до Києва, поет продовжує працювати вчителем українсько: мови та літератури в школах та на робітфаку інституту народної освіти, читає курс теорії перекладу в інституті лінгвістичної освіти. Водночас видає кілька збірок поезії — «Крізь бурю й сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Де сходяться дороги» (1929), «Гомін і відгомін» (1929), багато перекладає з росій­ської, польської та французької літератур. Творча діяльність М. Рильського розгорталася тоді в річищі неокласицизму — художньої школи українських поетів, зорієнтованої на античну класику, на продовження гуманістичних традицій європейської поезії нового часу. Неокласиками називали тих поетів і критиків, які групувалися навколо журналу «Книгар» (1918-1920), а піз­ніше — біля київського видавництва «Слово».

Миколу Зерова, Максима Рильського, Павла Филиповича, Михайла Драй- Хмару, Освальда Бургардта об'єднували поглиблений інтерес до загально­людських цінностей, прагнення підняти престиж художнього слова, з його допомогою вирішувати філософські, історичні, морально-етичні проблеми. Так ці поети намагалися оберігати українську літературу від примітивізму, поширюваного графоманами, котрі нібито писали на «злобу дня».

Відомо, що сталінщина спрямовувала репресивні удари насамперед проти мислячої національної інтелігенції. Були ув'язнені, а потім замучені в концта­борах Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара. Арештовують у 1931 р. і півроку тримають у Лук'янівській в'язниці Києва Рильського.
Тяжкі часи настали для М. Рильського. Щоб вижити, доводилося гово­рити не своїм голосом. Тому в 30-х роках не раз виходять з-під його пера пла­катні вірші-заклики. Тоталітарній системі були потрібні тільки такі твори, де. б вона «оспівувалася», «підносилася», «звеличувалася». Правда, часом дозволялося надрукувати й щось «нейтральне», і такі можливості Рильський та інші автори намагалися використовувати.

У роки боротьби проти фашистських заброд на хвилі загальнонародного патріотичного піднесення знову щиро зазвучало й слово М. Рильського, який перебував в евакуації спочатку в Уфі, а потім у Москві. Видані тоді поетичні книжки — «За рідну землю» (1941), «Слово про рідну матір» (1942), «Сві­това зоря» (1942), «Світла зброя» (1942), «Велика година» (1943), «Неопа­лима купина» (1944) — є художнім літописом роздумів і переживань патрі­ота в той трагічний час.