Людина та природа в поезії М. Рильського

М. Рильський понад 50 років працював у літературі й залишив нам велику й цікаву спадщину. Його творчість зросла на міцній основі класичної літератури та фольклору, і на цьому фунті розгор­нувся оригінальний, самобутній голос поста.

Багатий художній доробок митця позначений роздумами про місце людини в житті, духовні цінності нашої епохи, пронизаний мотивами любові до усього сущого. Його поезії сповнені щирістю, одвертістю і разом з тим розмисленістю, інколи легкою іронічною усмішкою.

М. Рильський бачив суттєве, вічне, у звичайному, що­денному, зовні непоетичному. Як добрий знавець класики, людина глибокої ерудиції, він широко використовує історичні й літературні асоціації, паралелі, що надає особливого колориту його художній палітрі.

Поет створює розгорнуті образи-символи, серед яких най відомі­шими є образи троянд і винограду:         

Ми працю любимо, що в творчість перейшла,

І музику палку, що ніжно серце тисне.

У щастя людського два рівних є крила:

Троянди й виноград, красиве і корисне.

Вони символізують єдність двох важливих сторін людського житія: насолоди красою природи та мистецтва і творчої праці. Ця риса поетичного доробку М. Рильського тісно пов'язана з іншою - афористичністю вислову, який в узагальненій формі концентрує підсумок роздумів поета ("Як парость виноградної лози, плекайте мову", "Нове життя нового прагне слова", "Вміє розставатись той, хто вмів любить", "Учися чистоти і простоти і, стоптуючи килим золотий, забудь про вежі темної гордині").

Поетичний феномен М. Рильського поєднав у собі класичні традиції і новаторство. Художні ідеї, образи, мотиви, співзвучні ду­хові часу, поет втілював у таких усталених формах, як сонет, окта­ва, терцина.

Сто двадцять чотири оригінальні сонети і близько сорока пе­рекладів - така сонетна спадщина поста. "Сонет" - своєрідний твір про цю літературну форму, у якій через "ковану в залізні ритми мрію" передано історію жанру, згадано найвідоміших сонетярів: О. Пушкіна, І. Франка, Ф. Петрарки, А. Міцкевича. Рильський пе­вен, що сучасна поезія мусить звертатися до цієї форми, бо вона дисциплінує думку, відточує майстерність "суворою простотою, бо слова зайвого в свої рядки не прийме". Сонетові "віки розкрили обійми", тому він "не псевдокласика, а класика".

Поет майстерно володів і верлібром, вільний, розкутий ритм якого давав змогу передати своєрідний ритм думки:

Та коли ж ти заспокоїшся, серце?

 Коли будеш битися рівно,

Як годинник, Як механізм,

Як розум розважний?

А чи ж так не потрібно?