Київські «неокласики». Микола Зеров. Філософічність, афористичність лірики - Page 2

Справді масовими літературними організаціями того часу стали Спілка селянських письменників «Плуг» (1922 р.) та Спілка пролетарських пись­менників «Гарт» (1923 р.).

2.  Усний журнал «Гордість української літератури»
Широченна ерудиція в античній, західноєвропейській, українській і росій­ській літературах, ґрунтовні знання з історії, тонкі естетичні відчуття, глибо­кий аналіз і розуміння літературних явищ, строгий критичний розум, фено­менальна пам'ять, вільне володіння стародавніми й новими мовами (близько 20), блискучий ораторський талант, тонко вигострене слово — ось багатющий арсенал, яким володів Микола Зеров, який допомагав йому виходити пере­можцем із різних літературних дискусій. У цьому була його нездоланна сила. У цьому було і його нещастя.

Неокласична естетична позиція М. Зерова, як і його побратимів по перу (М. Рильського, П. Филиповича, М. Драй-Хмари, О. Бургардта), полягала в необхідності засвоєння найвищих літературних здобутків людства як пере­думови справжнього розквіту мистецтв, розуміння значення уроків класики у зростанні художника слова. Така позиція у 20-30-ті роки XX ст. була актуальна, адже в той час українську літературу заполонили твори-агітки, твори-плакати на злобу дня. Письменник писав власну історію душі, про­тиставляючи її сірості, провінційності. Він уважав українську словесність невід'ємною складовою європейської словесності.

Як науковець і літературознавець М. Зеров турбувався й вболівав за май­бутнє української культури. Брав активну участь у літературній дискусії 1925- 1928 рр., ставши на бік М. Хвильового та інших членів ВАПЛІТЕ. Виступав проти російської культурної гегемонії, проти зведення штучної завіси між українською й західною культурами. Дбаючи про майбутнє українського пись­менства, поет закликав звертатися до джерел, вивчати досвід минулих поко­лінь, традиції рідної культури, здійснювати новітні пошуки в письменстві. Йому було чуже неуцтво й пристосовництво в літературі, виступав за творче змагання. Уважається, що з цього все й почалося: неокласики, ортодокси, руй- начі усталених традицій, формалісти, попутники, а значить — вороги народу. Звідси — неприязнь, підозра, несприйняття і, нарешті, репресії. Майже 10 років (до арешту) Микола Зеров жив у «підвішеному» стані — зацькова­ний і зневажений. Та вірив, що кривда відступить. Не відступила...

На Соловках, у нелюдських жахливих умовах, письменник намагався хоч якось.зберегти свій внутрішній світ — останнє, що в нього залишилося. Але безжальна тоталітарна машина не залишала йому шансів на життя.

Микола Костянтинович Зеров, володіючи пам'яттю тисячоліть, прагнув служити ідеалові гармонії в суспільстві. Але митець мусив трагічно загинути, бо жив у часи, коли такі особистості вважались небезпечними для суспіль­ства. Його реабілітовано посмертно. Творча спадщина Миколи Зерова повно­правно входить у фонд культурних цінностей українського народу, якому він і присвятив усе своє коротке життя.


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2021

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.