Із сказаного ясно, що відмінкові форми не завжди однозначні, що одні з них є граматичними омонімами, інші — синонімами.
Кожний відмінок становить єдність форми і значення. Кількість відмінків визначається на основі аналізу відмінкових форм усіх іменників і їх граматичного значення.
З наведених вище прикладів випливає, що кількість відмінків не можна визначати тільки за кількістю форм того чи іншого іменника. Однак саме значення відмінків теж не може бути єдиним критерієм для визначення кількості відмінків. Пор. різні значення орудного відмінка: працю́є рока́ми (часове), ї́дуть шляха́ми (просторове), ви́ють вовка́ми (порівняльне).
Установлені шість відмінків (з факультативним сьомим) правильно відбивають систему взаємозв'язків між формами і значенням іменників, однак елемент умовності при визначенні цієї кількості відмінків допущений.
Так, родовий відмінок на означення частини від цілого (genitivus partitivus) у деяких іменників ІІ відміни чоловічого роду має характерну флексію -у: набра́в піску́, ме́ду, ква́су, цу́кру, ма́ку.
Місцевий відмінок на означення місця дії (locativus) з прийменником по від іменників II відміни чоловічого і середнього роду вживається виключно з флексією -у, тоді як в інших значеннях і з іншими прийменниками він може мати інші закінчення.
Однак у зазначених випадках немає достатніх підстав для виділення ще двох відмінків. Так, не всі іменники мають значення речовинності; до того ж у множині це значення формально не виражається, а в однині виражається не послідовно, є й такі випадки, коли навіть іменники чоловічого роду з речовинним значенням приймають у родовому відмінку однини закінчення -а: дай хлі́ба.
Ще менше підстав виділяти в окремий відмінок іменники місцевого відмінка на -у. Значення простору мають іменники місцевого відмінка не тільки з закінченням -у, крім того, далеко не всі іменники в місцевому відмінку виявляють будь-яке розрізнення форм.
Наукове вивчення системи відмінків здавна проводилось на основі критичного вивчення граматики античних мов з урахуванням специфіки нашої мови.
Категорія відмінка характерна й для інших частин мови (прикметників, займенників, числівників, дієприкметників), але там вона не має самостійного значення, а є тільки відбиттям категорії відмінки в іменниках і служить засобом зв'язку з іменниками (також з особовими займенниками). Особливість вираження категорії відмінка в іменниках порівняно з цією категорією в інших частинах мови виясняється при розгляді значень окремих відмінків.
У категорії відмінка іменників виражаються морфологічні, синтаксичні значення та найрізноманітніші семантичні відтінки просторових, часових та інших мовних виражень.
3. Основні значення відмінків. Роль прийменників у вираженні відмінкових значень іменників і в творенні відмінкових форм.
Відмінки іменника в сукупності їх формальних виражень і синтаксичних функцій співвідносні з граматичним застосуванням прийменників. Через значення відмінків іменника з'ясовується роль і
значення прийменників, і навпаки, значення прийменників пояснює і уточнює значення відмінків.
В українській мові відмінки іменників і прийменники взаємно
доповнюють одні одних. У так званих аналітичних мовах, що не
мають категорії відмінка, роль показників відмінкових форм виконують прийменники. Система відмінювання іменників в українській мові поєднує синтетичні й аналітичні способи.
Сполучення відмінкових форм з певними прийменниками створює багату і складну систему взаємозв'язків між словами для вираження найрізноманітніших семантичних ситуацій. Прийменникове і безприйменникове вживання відмінкової форми зумовлює багату синоніміку відмінкових конструкцій, пор. іду́ть доро́гою та іду́ть по доро́зі, вважа́є дру́гом і вважа́є за дру́га, працю́ю рік і працю́ю про́тягом року і под.
Деякі відмінки (називний, давальний, клична форма) уживаються без прийменників, інші (родовий, орудний, знахідний) — з прийменниками і без них; місцевий відмінок вживається тільки з прийменником.
Значення відмінків
Граматичні значення відмінків складні і різнопланові. Передусім кожний відмінок має певне загальне синтаксичне значення, яке виражається за допомогою флексій і прийменників або самих тільки флексій. До таких загальних синтаксичних функцій належить вираження суб'єкта думки, предиката, об'єкта, адвербіальності, атрибутивності і відповідно певного члена речення — підмета, присудка, додатка, обставини, означення.
Відмінки є також засобом побудови різних синтаксичних одиниць: від найменшої — словосполучення — до найбільшої — речення.
