Категорія відмінка іменників - Page 3

Різні значення відмінків, що виражаються в найменших синтаксичних одиницях, залежать від тих слів, до яких відноситься і якими керується певний відмінок іменника. Різні відмінки можуть уживатися при дієсловах і віддієслівних іменниках, при інших і іменниках, відмінки можуть бути також залежними від прикметника.

Оскільки відмінки є формами слова, за допомогою яких виражаються різні стосунки між словами, вони є засобом оформлення і вираження  синтаксичних зв'язків.

Значення відмінків розкривається в морфології і в синтаксисі. Морфологічне значення відмінків залежить від їх місця у відмінковій парадигмі. Наприклад, форма коне́м, протиставляючись формам
кінь, коня́, коню́, коне́ві, ко́ню, ко́ні, ко́ней, ко́ням, кі́ньми, ко́нях, тим
самим набуває здатності й виражати окреме відмінкове значення — у цьому разі значення орудного відмінка однини.

Проте реалізувати своє відмінкове значення, стати мовною формою вираження встановлених свідомістю взаємозв’язків між явищами об'єктивної дійсності форма коне́м може тільки в словосполученні. Порівняння таких словосполучень, як ста́ти коне́м («Лоша стало конем»), вози́ти коне́м, ї́хати коне́м дає змогу встановити, що морфологічне значення орудного відмінка реалізується у таких семантичних значеннях словосполучень, як вираження буттєвості (форми і способу існування), знаряддя праці, засобу пересування. Усі ці значення с семантико-граматичними, а не лексичними. Так сполучення ста́ти коне́м граматично і значеннєво співвідносне із сполученнями ви́явитися геро́єм, зроби́тися ле́дарем, ста́ти учи́­телем і под.; вози́ти коне́м співвідносне зжа́ти серпо́м, ора́ти плу́гом, писа́ти олівце́м і под.; сполучення ї́хати коне́м відповідає сполученням літа́ти літако́м, подорожува́ти паропла́вом, прибу́ти по́їздом і под.

Про значення відмінка можна говорити лиш тоді, коли він ви­конує граматичну (синтаксичну) роль, незалежно від конкретного лексичного значення слова. Тут граматичне значення відмінка ви­являється як самостійний конструктивний елемент.

Як правило, відмінки не мають якогось єдиного загального семантико-граматичного значення; для кожного з них характерна певна кількість таких значень, однак усі вони зв'язуються в єдине значення певного відмінка його формою.

Отже, відмінок становить своєрідну формально-семантичну мо­дель, яка в мові реалізується шляхом наповнення її конкретним лексичним матеріалом.

Називний відмінок. Називний відмінок своїми пря­мими синтаксичними функціями і значенням протиставляється ро­довому, давальному, знахідному, орудному і місцевому. Основне його значення — відсутність здатності виражати об'єктні відношен­ня. Називний відмінок зветься прямим, решта відмінків мають назву непрямих.

Непрямі відмінки виражають об'єктні відношення і можуть уживатися з прийменниками або без них. У непрямих відмінках іменник, як кероване слово, найчастіше виступає в ролі додатка, досить часто він також виконує функцію обставини.

Називний відмінок становить вихідну форму іменника, він найчастіше виражає назву суб'єкта судження, через те займає не­залежне самостійне становище в реченні. Залежними є іменники в формі називного відмінка, коли вони в реченні виконують роль іменної частини складеного присудка або прикладки. Крім того, називний відмінок вживається поза синтаксичними зв'язками з іншими словами для вираження різних назв. Таку номінативну функцію називний відмінок виконує в різних мовно-жанрових ситуаціях; це заголовки найрізноманітніших творів, назви на вивісках, номінативні речення у звичайному мовному тексті і под.

Родовий відмінок. Родовий відмінок іменників при дієсловах може мати семантико-граматичне значення часу (одного́ дня прийшо́в, цього́ ро́ку захворі́ла), зокрема дати (збо́ри відбули́ся 2 ли́пня 1966 ро́ку, Іва́н Франко́ народи́вся 27 се́рпня 1856 ро́ку), при перехідних дієсловах з заперечною часткою не форма родового відмінка іменника має значення знахідного (виражає об'єкт дії: не ви́орав по́ля, не прочита́в кни́жки, не ви́конав завда́ння). Якщо назва об'єкта дії стоїть на початку речення, вона може вживатися в знахідному відмінку, хоч при дієслові є заперечна частка (це по́ле він ще не ви́орав, цю кни́жку він ще не прочита́в, це завда́ння він ще не ви́конав).

Родовий відмінок може виражати неповноту або кількісну невизначеність об'єкта дії (нали́й ме́ду, принеси́ дров, наси́пав піску́, набра́в цу́кру); знахідний відмінок у таких випадках значен­ня неповноти або невизначеності втрачає (принеси́ дро́ва, візьми́ цукор).

При іменниках родовий відмінок може означати належність, присвійність (вірш Шевче́нка, пра́ця вче́ного, мо́лодість дру́га, вда́ча ле́даря), при віддієслівних іменниках — суб'єкт вираженої імен­ником дії (плач Яросла́вни, вчи́нок во́їна, ді́я розві́дника, від'ї́зд това́риша), при збірних іменниках — значення кількості (полк сол­да́тів, ота́ра ове́ць), при назвах виміру — частину від цілого (кіло­гра́м си́ру, то́нна бурякі́в, пля́шка вина́).

У поєднанні з прикметниками іменник у формі родового від­мінка входить до складу порівняльного звороту (ви́щий від бра́та, ме́нший від сестри́, шви́дший від со́кола).

Давальний відмінок. Давальний відмінок іменників найчастіше виражає особу або предмет, для яких чи в зв'язку з якими відбувається дія (дав Петро́ві кни́жку, матеріа́ли при­сла́ли заво́дові, лю́дям забезпе́чили мир); таке ж значення має да­вальний відмінок при віддієслівних іменниках (допомо́га дру́гові, пора́да у́чневі, служі́ння наро́дові).

Уживаючись з дієсловами і предикативними прислівниками давальний відмінок іменників позначає особу, якій приписується певний стан (хло́пцеві пога́но, дівча́там здає́ться, ді́тям сни́ться).

При іменниках давальний відмінок має значення належності, стосунку (па́м’ятник Ли́сенкові, лист това́ришеві, сла́ва геро́ям).

Знахідний відмінок. Іменники в знахідному відмінку вживаються тільки при дієсловах. При перехідних дієсловах знахідний відмінок виражає предмет, на який спрямована дія (здобули́ перемо́гу, розби́ли во́рога, привіта́в дру́га, полама́в стіле́ць, принесли́ подару́нки), при перехідних і неперехідних - час (про­гуля́в лі́то, прові́в кані́кули, проспа́в ні́ч), місце (обійшо́в місто, об'ї́хав усі краї́, огля́нув лани́, йшов усю́ дорогу пі́шки).

Орудний відмінок. В орудному відмінку іменникові форми мають значення виконавця (зни́щене во́рогом, відно́влене наро́дом), співучасника діяча (син з ба́тьком, ма́ти з дочко́ю), знаряддя дії (жа́ти серпо́м, писа́ти олівце́м, о́рють тра́кторами), зокрема засобів пересування (ї́дуть по́їздом, паропла́вом, летя́ть літако́м), часу дії (працювали дня́ми і ноча́ми, чека́ли місяця́ми, вчи́лись рока́ми), місце дії (ішо́в село́м, по́лем, мандрува́ли степа́ми, ї́хали лі́сом), порівняння (ви́є во́вком, щебе́че солове́йком); крім того, іменник в орудному відмінку може передавати предикативну ознаку суб’єкта дії, виступаючи в складі присудка: став сталева́ром, зробився волоцю́гою.

Місцевий відмінок. Місцевий відмінок іменників виступає завжди з прийменником і має такі значення: місце дії (працю́є в селі́, були́ в Ки́єві, ла́мпа стої́ть на столі́), час дії (на цьо́му  ти́жні, в мину́лому ро́ці, о дев'я́тій годи́ні), знаряддя дії (гра́є на скри́пці, друку́є на маши́нці).

Клична форма. Клична форма в іменниках чоловічого і жіночого роду, що означають осіб, живих істот і персоніфіковані предмети, виражається спеціальними афіксами. Не збігаючись своїм значенням із значенням відмінкових форм, що передають — позитивно чи негативно — стосунок до об'єкта, морфологічно ви­ражена клична форма має однотипний з ними спосіб вираження. Форманти кличної форми однотипні з відмінковими закінченнями і розглядаються у складі однинної відмінкової парадигми.

ВИСНОВКИ

Отже, категорія відмінка – це морфолого-синтаксична категорія, що служить для вираження синтаксичних зв’язків іменником та синтаксично пов’язаним із ним словом. Категорія відмінка допомагає визначити роль іменника в реченні. Кожна з відмінкових форм має синтаксичне значення або кілька таких значень, що виражаються за допомогою закінчення або прийменника та закінчення.