Повідомлення 7. «...Емігрантське життя своє я скінчив раптом. Душевний стан тоді в мене був такий, що ладен був їхати — хоч до чорта в зуби. Та більш-менш до чорта в зуби я і їхав. Мене ж усе могло чекати в Росії. Хіба я знав, що мені інкримінують? Он писали мені товариші, що мене обвинувачують навіть у тім, що я буцімто вкрав два кулемети на ст. Знам'янка. А другі писали, що мене обвинувачують «в руководительстве вооруженним восстанием города Москви». Але все ж я поїхав. Ну, що ж,— все розігралося, як по нотах. У Островського одна купчиха говорить: «Ну, канєшно, у міня бил зять... Ну, канєшно, торговал... Ну, канєшно, проторговался... Ну, канєшно, посадили єво у тюрьму»... Отак і в мене: Ну, канєшно, я приїхав, ну, канєшно, дали мені походити днів кілька (щоб подивитись, куди хожу, з ким буваю), ну, канєшно, посадили в тюрму, і сидів я спочатку в Київі, а потім — у Харкові. Цікаві спомини зосталися в мене з тюремного життя! Я попав у Харкові до пересильної, разом з уголовними (в пересильних тюрмах камер для політичних нема), і сидів з ними місяців два (центральна тюрма не приймала, бо там був тиф). І чого-чого я там тільки не надивився!..».
Повідомлення 8. «...Заборонений мені був в'їзд до всіх українських губерній. Я вибрав Курську й виїхав до Білгороду. Пожив тижні зо два,— предписаніє: виїхати з границь і Курської губернії. Я думав, що це Баговут старається. Баговут — це був губернатор курський, а перед тим був губернатором у Полтаві. Коли росіяни руйнували Галичину, я дуже близько приймав те до серця,— а чим допомогти? Я написав велику книжку про Галичину на рос. мові, але вона показалася видавцям московським «слишком революционной» (одна восьма частина тої книжки вийшла потім у виданню «Союза» під заголовком «Кооперация в Галичине» ). А потім надумав поїхати з лекцією про Галичину, аби знайомити суспільність з тим краєм і творити опінію. Був, між іншим, і в Петербуріі. Там лекцію влаштували кадети. Народу було дуже багато, слухали уважно. Після були дебати. А по всьому — зосталася головка: Мілюков, Родічев і т. ін., і була вже бесіда в тісному колі. Кадети тоді сподівалися от-от прийти до власти, сісти на міністерських кріслах, і тому питання ставили ясно: «Что ми должни делать с Галицией?» Я відповідав, як умів. Так от, між іншим, була така лекція і в Полтаві. Баговут (цікава була з ним розмова!) взяв з мене підписку, що я не буду вживати слова Україна, «український» і т. ін. Очевидно, я таку підписку дав, і на лекції, коли треба було сказати — «український університет», я говорив: «университет с преподаванием на язике, на котором говорит местное население»...».
Повідомлення 9. «...Оце вам і моя автобіографія. Бачили очі, що купували,— їжте, хоч повилазьте. Загальне вражіння, бодай на мене — якоїсь безтолковости. Як каже Горький: «жил-жил, одних штанов может сорок износил». а толку ніякого. І це я відчуваю найяскравіше власне тепер, коли видаються оці мої твори. Навіщо їх видавати тепер, коли вони і в свій час не дали ніякого значіння? Лінія людського життя й людської діяльности мусить іти так, що за кульмінаційною точкою має падати бистро, і чим більший кут дає, тим краще: природа розчищає місце для нової творчости. А отакі видання це все одно що штучне дихання, кисень, камфора й т. ін.
Чекайте! А може ж моя лінія ще йде вверх? А може ж я ще не дійшов «до точки»? А може ж я ще «подаю надежди и оние питаю»? Кажуть же, що буває «вторая молодость». А якщо буває вторая, то чому ж не буть третій, четвертій і т. д.? А коли так — живем, значить! Дайош!..»
Короткий переказ змісту твору Г. Хоткевича «З давнини».
Робота над текстом.
1. Визначити жанр твору.
2. Назвати композиційні особливості твору. (Через розповідь діді ми довідуємося про складну й насичену подіями історію поневолення народу. Слобожанщина — колись являла собою вільні землі, але відколи почали з'являтися поселенці, виникло й бажання багатіїв прибрати до рук і землі, і поселення разом з людьми, перетворити їх на кріпаків. Жадоба наживи штовхала їх на низькі і підлі вчинки.)
Виразне читання уривка з твору (на вибір учителя) з коментуванням.
Бесіда з учнями.
Визначіть тему твору «З давнини».
1. Дайте характеристику Василеві. Яким ви його уявляєте? Хто він? Знайдіть у творі портретні характеристики.
2. Як звати діда? Хто він такий? Яке, на вашу думку, в нього минуле?
3. Знайдіть у тексті опис пейзажу. Яку функцію виконує він у творі? (Створює контраст із розповідями діда про поневолення краю.) Назвіть звукові і зорові образи, використані письменником.
4. Які епізоди нагадують вам повість Квітки-Основ'яненка «Маруся»?
5. Доведіть, що це твір реалістичний.
6. Визначте і обґрунтуйте головну думку твору.
