Іван Карпенко-Карий "Мартин Боруля" - Page 2

стала перепадать; коли ж і тут біда: усі патрети виходили без очей! Приняв я у компанію лабаранта Плащинського, і як ми не билися - не виходять очі. Усе як слід, а очей нема... Плащинський і очі добре од руки навчився робить, а діло не пішло. Скасував я свою фотографію і взявся за повіренничество - пішло як по маслу. От і тепер: діло Борулі веду протій Красовського, а діло Красовського протів Борулі. їздю на своїх конях по просителях, - і коней годують, і мене годують, і фурмана годують, і платять!.. Наберу діл доволі, приїду в город, піду до столоначальника, до того-таки самого, щ,о й діла послі буде рішать, і він мені напише, що треба, а я тілько підпишу, якщо маю довіренность, а ні, то однесу підписать просителю. Апеляцію треба - так саме: той же, що рішав діло, і апеляцію напише, а коли діло замисловате - вдаришся до секретаря. Мало чим дорожче заплатиш. Нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи - не тужи! Все одно що лікар: чи вилічив, чи залічив - плати!
Входе Мартин.
Мартин (дає гроші). Я вже на вас покладаю всі свої надії.
Трандалєв. Не турбуйтесь - докажемо! Ну, прощайте.
Чоломкаються і цілуються.
Якщо буде нове діло, то дайте звістку, я приїду; а може, и сам заверну. (Пішов.)
ЯВА III
Мартин, а потім Степан.
Мартин. Діловий чоловік! Нема розумнішої служби, як гражданська! Здається, якби мене опреділив був покійний папінька на гражданську, то вийшов би первий чиновник! Коли ж покійний і не думав про це - все дбав про хазяйство. Пасіка, чумачка голову йому заморочили, а тепер другий світ настав: треба чина, дворянства; а поки-то вилізеш в люде, станеш на дворянську ногу, то багато клопоту! От сина опреділив у земський суд, та ще мало знає, не натерся, а, бог дасть, натреться, тоді повіреного не треба - самі всі іски поведем! Коли б ще дочку пристроїть за благородного чоловіка. Щось Степан мені казав про одного чиновника... Треба з ним побалакать.
Входе Степан.
Степан. Я вже зібрався, папінька, в дорогу.
Мартин. От зараз коні запряжуть, та й з богом! (У двері.) Омелько! Запрягай коней, та натачанку підмазать не забудь! Я хотів з тобою ще побалакать про того... як його? От що був у нас з тобою на масниці...5 А, дай бог пам'ять... чиновник. На гитарі добре грає.
Степан. Націєвський.
Мартин. Еге-ге! Націєвський! Ти, здається, казав, що йому Марися уподобалась?
Степан. Він питав мене, чи багато за нею приданого дасте, то, певно, уподобалась.
Мартин. А він же сам має який чин чи так ще - канцелярист?
Степан. Ні, він уже губернський секретар6.
Мартин. О, чин має немалий!
Степан. Давно веде ісходящу.
Мартин. Ісходящу? А що то за штука та ісходяща?
Степан. Така книга. Через його руки всі бумаги ісхо-дять: він їх і в розносні записує і печата пакети. Без нього ні одна бумага не вийде з ратуші.
Мартин. Виходить, важна птиця.
Степан. Скоро і вступающі йому поручать.
Мартин. Вступающі?!
Степан. Тоді вже всі бумаги і в ратушу, і з ратуші будуть іти через його руки.
Мартин. Яка ж це должность? 
Степан. Регістратор.
Мартин. Губерський секретар, ще й регістратор7!.. Якраз для нашої Марисі жених, а за придане нехай не турбується. Скажи, щоб приїздив. Коли хоче, то нехай на наших же конях і приїде, я його і звідціля одвезу в город на своїх. Побалакай з ним... так, знаєш, політичне, і, коли тепер не приїде, то напиши мені, що скаже.
Входе Марися.
Марися. Тату, Степане, ідіть: мати кличуть!
Мартин. Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-свойому... Ти цими словами, мов батогом, по уху мене хльоскаєш.
Марися. Ну, а як же? Я забуваю.
Мартин. Он як Степан каже: папінька, мамінька...
Степан. Або: папаша, мамаша.
Мартин. Чілі: папаша,, мамаша... треба так казать, як дворянські діти кажуть.
Марися. Я так і не вимовлю.
Мартин. Привчайся: ти на такій линії. (До Степана.) Ходім! (Обніма його за стан.) Канцелярист!
Пішли.
ЯВА IV
Марися, а потім Микола.
Марися (одна). І що це з батьком сталось, все пере-начують! Папінька... Мамінька... Аж чудно! Папаша... Мамаша... ще чудніще! Ха-ха-ха! Не можу я так балакать. Входе Микола.
А ти чого притисся? 
Микола. Хіба не можна?
Марися. Та нема часу й побалакать з тобою: Степана виряджаємо в город. А я люблю з тобою сидіть і розмовлять так, щоб нам ніхто не заважав і ніхто нас не бачив.
Микола. А мені вже обридло ждать і ховаться од людей. Сьогодня скажу своєму батькові, щоб побалакав з твоїм, а після провід і поженимся. Чи так, Марисю?
Марися. Авжеж так, чого ще ждать?
Микола. Поклич мені Степана, я хотів


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2020

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.