Новітнє прочитання творів Тараса Шевченка. Григорій Клочек

До проблеми критерiїв художностi лiтературного твору

Поезiя «Садок вишневий коло хати» написана у травнi 1847 р. Тодi, в Петербурзi, в одиночнiй камерi каземату ІІІ жандармського вiддiлку, Шевченковi ностальгiйно уявлялася весняна Україна з квiтучими вишневими садками...

Поезiя «Не додому вночi йдучи...» створена в переддень Рiздва Христового («1848, декабря 24»). Це єдина точно датована поезiя Косаральського циклу. Немає сумнiву, що емоцiйним поштовхом до написання твору стали спогади поета про українське Рiздво:

Надворi, бач,
Наступає свято...
Тяжко його, друже-брате,

Самому стрiчати
У пустинi. Завтра рано
До церкви молитись
Пiдуть люде... Завтра ж рано Завиє голодний
Звiр в пустинi, i повiє Ураган холодний.
І занесе пiском, снiгом Курiнь – мою хату.
Отак менi доведеться
Свято зустрiчати!

Вiдомо, що наприкiнцi сiчня 1849 р. Шевченко зi своїм товаришем по експедицiї перебрався з Косарала до Раїма i перебував там до квiтня, пiсля того знову повернувся на Косарал, де члени експедицiї готувалися до нового плавання по Аральському морю.

В останньому повному виданнi творiв Шевченка, у примiтках до поезiї «На Великдень, на соломi...», час i мiсце написання визначено так: «орiєнтовно: сiчень–квiтень 1849 р., Раїм». Гадаємо, навiяна вона все тими ж ностальгiйними емоцiями, пов’язаними зi спогадами про святкування Великоднiх свят в Українi, – орiєнтовно у квiтнi, бо саме на цей мiсяць здебiльшого припадає це велике свято.

Щоб мати бiльш-менш повне уявлення про святкування Великодня в Українi в серединi ХІХ ст., варто ознайомитися з чудовим етнографiчним дослiдженням Анатолiя Свидницького «Великдень у подолян», яке показує значущiсть цього свята на- шого народу, його навдивовиж багату i красиву обрядовiсть.

У поезiї «На Великдень, на соломi...» зафiксовано одну з миттєвостей свята. Проте ця миттєвiсть так вдало схоплена i з такою майстернiстю виражена, що її хочеться порiвняти з фiлiгранно обробленим дiамантом. Сказати, що ця рiч є художньо довершеною – це сказати мало. Її довершенiсть витончена, у повному розумiннi – шедевральна. Її поетичну форму можна i треба демонструвати як еталонну в мистецтвi поетичного слова.

Про довершенiсть поетичної форми можна говорити лише тодi, коли вона оформлює якийсь цiннiсний змiст. «Я давно вже склав собi правило, – писав Л.Толстой, – судити про всякий художнiй твiр iз трьох сторiн: 1) зi сторони змiсту – наскiльки важливе й потрiбне для людей те, що по-новому вiдкриває художник, адже всякий твiр лише тодi є твором мистецтва, коли вiн вiдкриває нову сторону життя; 2) наскiльки красивою та вiдповiдною змiсту є форма твору i 3) наскiльки щире ставлення художника до свого предмета, тобто наскiльки вiн вiрить у те, що зображує. Ця остання якiсть менi здається найважливiшою в художньому творi. Вона дає художньому творовi його силу, робить художнiй твiр здатним заряджати, тобто викликати у глядача, слухача i читача тi почуття, якi переживав митець».

Безсумнiвно, ця система критерiїв оцiнювання художностi Л.Толстого варта уваги, тому скористаємося деякими її положеннями.

То в чому ж полягає цiннiсть змiсту аналiзованої поезiї Шевченка? Передусiм – у глибинному гуманiзмi, у тому дещо завуальованому прагненнi викликати спiвчуття до сирiтки. Кажемо «дещо завуальованому», бо поет i справдi прямо не закликає перейнятися долею сирiтки. Смисл спiвчутливостi закодовано в пiдтекст, аби надати йому здатностi впливу тонкої енергiї на свiдомiсть читача.

Є в iстинно гуманiстичному змiстi одна важлива особливiсть, а саме: вiн найбiльш природно трансформується в естетичну енергiю. Поняття гуманiзм – добро – любов – краса взаємопов’язанi, вони, по сутi, становлять синергетичну взаємозалежнiсть.

Названi поняття є цiнностями особливо важливими для суспiльства. У тому вiчному протистояннi добра i зла, в силовому полi якого перебуває кожна людина й людство загалом, саме добро (гуманiзм, спiвчутливiсть, любов) потребує постiйного i захисту, i ствердження. Йдеться про збереження i ствердження цiнностей, без яких неможливий розвиток людяного в людинi, а отже, неможливий соцiальний прогрес узагалi. Таким чином узгоджуємо своє бачення «змiсту» Шевченкової поезiї з толстовським критерiєм «наскiльки важливо й потрiбно для людей те, що по-новому вiдкриває художник».

Гуманiзм Шевченка вражає своєю силою та рiзноманiтнiстю виявлення. Ним пройнята майже вся його творчiсть. Хоч би який твiр ми взяли, то, занурюючись у його змiстову сферу, конче вийдемо на пафос людинолюбства – навiть тодi, коли вiн буквально клекотить ненавистю до тих, хто породжує зло.

Тож, узявши до уваги цiннiсну значущiсть змiстової сфери вiрша, маємо зрозумiти другий критерiй толстовського поцiнування художностi – «наскiльки красивою та вiдповiдною змiсту є форма твору». При цьому зосередимося на означеннi «красива», яке вжив щодо характеристики художньої форми Лев Толстой. До такого означення дослiдники поетики вдаються украй рiдко. Проте воно, як ми вже гiпотетично заявляли вище, порiвнюючи Шевченкову поезiю з фiлiгранно обробленим дiамантом, є для неї найбiльш виправданим, – що i спробуємо довести.

Спочатку звернiмо увагу на простоту й органiчнiсть словесного зображення в перших рядках поезiї:

На Великдень, на соломi Против сонця, дiти Грались собi крашанками Та й стали хвалитись Обновами.

Цi рядки – окреме речення, а точнiше, окремевисловлення. Описова зображальнiсть його спокiйна, має просту розповiдну тональнiсть. Без жодного атракцiйного прийому та жодного прийому одивнення воно


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2024

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.