У безмірі поетичного доробку Дмитра Павличка ласкавим світом людяності, любові і доброти є лірика кохання, а в жанровому різномаїтті лягає на душу його поетичне слово. Говорити про неповторність поетичного мислення Дмитра Павличка можна на основі будь-якого жанру, до якого він не байдужий. Але пісенний видається найвдячнішим, бо його словесно-музичний простір дає можливість творцеві щонайглибше осмислювати проблеми особистого й загальнолюдського на перехресті миттєвого і вічного. Безсумнівно, справжня пісня, яку полюбив і прийняв за свою народ, - один з небагатьох канатів, що лишає творцю надію на безсмертя. То ж невипадково цей жанр полонив серце Дмитра Павличка як творця.
Ось що думає Дмитро Павличко про пісню: "Кожна проспівана пісня залишає в людині краплину світла, з якого, власне, й формується душа. Але не тільки окрему індивідуальність може витворити пісня. Вона здатна створювати особистість народу, захитати його, уподібнювати до себе".
Дмитро Павличко цілком справедливо вважається сьогодні одним з наймузичніших сучасних поетів. Музика для нього - важливе світоглядне, філософське поняття. Діалектиці душі художника цілком відповідає складний музичний світ його поезій-монологів, що стати піснями.
Справді народною стала знаменита пісня "Два кольори", яку поет писав не як пісню, а як вірш. Краса і нев'януча свіжість її - передусім у поетичності тексту. Поет лаконічно відтворює життєвий шлях ліричного героя під того часу, коли він ще "малим збирався навесні піти у світ незнаними шляхами". Вишита матір'ю сорочка супроводжує героя та всіх його життєвих шляхах.
Розмаїта кольорова гама українських народних вишивок, але переважають у них два кольори: червоний і чорний. Синонімом першого є любов, другого - журба; радість і смуток, веселість і печаль. Ці почуття в житті органічно поєднані: "Переплились, як мамине шиття, мої сумні і радісні дороги". Ліричний герой зберіг найсвятіше - "горточок старого полотна і вишите... життя та ньому", - тобто зберіг пам'ять про матір як заповіт вірності рідній землі.
Текст цієї пісні міг би існувати і без мелодії в поетичному доробку Павличка. Задум спирається на драматизм, такий властивий народному фольклору, в ній за конкретним образом, деталлю відкривається безконечність життя, драма буття. Самі основи асоціацій, на яких будується задум, мають глибоку народну фольклорну традицію, тому гак просто і природно сприймаються, так глибоко хвилюють.
Дмитро Павличко - справжній патріот рідної мови. Ось шо він каже з нього приводу: " О рідне слово, хто без тебе я?" . Продовжуючи цю думку в інших віршах, пост каже, що він не зміг би жити тоді, коли втратив слух, бо не чув би рідної мови, але він припускає, що коли осліпне, то ВССОДІЮ житиме, бо чутиме дзвінку, солов'їну українську мову. Всі ці фактори забезпечили Дмитру Павличку довголіття не Тільки у пісенному жанрі, айв інших опанованих ним жанрах.
Твори Дмитра Павличка ніколи не забудуться українським народом, вони будуть жити вічно в нашій пам'яті. Бо вони вчать нас любити рідну мову, рідну землю, матір. Це вічні цінності, і вони дадуть письменникові безсмертя.
